Рядового Реву Іларіона Дмитровича вважали безвісти зниклим. І тільки навесні 2020-го онука й правнуки солдата знайшли ім'я свого дідуся на меморіалі селища Рудник.
Тетяна Миколаївна Рева приклада до холодного граніту долоні, через 75 років після війни вони нарешті знайшли рідну людину.
-Мій тато-фронтовик шукав батька все своє життя, - ділиться жінка, - на дідуся не було похоронки, тож ми вважали його безвісти зниклим. Надіялися, що можливо він - живий. Стільки запитів було розіслано архівами, а він весь цей час був поряд.
Родина Реви мешкає у Кривому Розі, всього у ста кілометрах від Покрова. Сім десятків літ вони намагалися з'ясувати долю батька й дідуся, долали кілометри й відстані, а він був зовсім поруч... До місця поховання Тетяна Миколаївна приїхала з донькою Оленою та онуками, 19-річним Богданом і 14-річною Лізою. В них перехопило подих, коли серед десятка імен нарешті побачили рідне.
-У якусь мить я подумала, що ми знову помилилися, коли онук вигукнув, — є, я знайшов!-говорить жінка.
Ім'я на граніті — найдорожче, що залишилося у спадок. В родині не збереглося фотографій Іларіона Дмитровича, проте завжди жила пам'ять.
До війни Реви мешкали у селі Котовка, що на Дніпропетровщині, звідси батька й сина проводжали на фронт. Іларіону Дмитровичу було майже сорок, а Миколі -19.
Глава родини пішов на війну у 41 — му, до легендарної 57 стрілецької дивізії прибув 14 січня 44-го після військово-пересильного пункту. Так записано у його особистих документах, котрі вдалося розшукати в архівах. ВПП входили до складу армії, до них зараховували різні категорії — військових після шпиталів, хто з різних причин відстав від своїх частин.
Котовку звільнили від окупації наприкінці 1943 року, у 43 -му забрали на фронт і Миколу Реву. Ось тільки доля двох солдат склалася по різному.
Іларіону Дмитровичу війна відвела лише кілька років життя. За донесеннями частини, стрілок Рева загинув 1 лютого 1944 року. Саме в цей час, з 31 січня на перше лютого 44-го, підрозділи дивізії вели бої у районі селищ Шевченкове, Наталіївка, що у напрямку сучасного Гірницького. На рубежі дороги Лошкарівка-Шевченкове зустріли жорсткий опір ворога. У журналі бойових дій зберігся запис: “У напрямку балки Сорочино ворог прийняв контратаку силою до роти піхоти, 12 танків та самоходок. За годину її було відбито.” Жорстокі бої тривали добу. З повітря наші частини підтримувала авіація. Тільки за день частинами дивізії було знешкоджено 120 солдат та офіцерів, два танки, два фердинанди, захоплено у полон чотирьох солдат. О 16.00 першого лютого 57 стрілецька дивізія заволоділа територією. Ціною неймовірних зусиль та значних втрат... Серед тих, хто залишився у братській могилі Сорочиного був і рядовий Рева...
В цей час Микола Рева жив вірою та надією, що батько десь поряд і їхні фронтові дороги обов'язково перетнуться. Він потрапив до 324 окремої роти зв'язку 98 стрілецької дивізії другого формування, яка у 1942 воювала під Сталінградом. На початку лютого 44-го був переведений до 98 стрілецької дивізії вже третього формування, можливо, саме в той час, коли його батько піднімався у останню атаку...
Микола Рева
Він геройськи воював у складі 1 ударної армії 2 Прибалтійського фронту. Забезпечував лінію зв'язку. Під вогнем, бомбардуванням, ішов у перших лавах, аби врятувати своїх побратимів. Микола брав участь у звільненні Латвії та інших вирішальних наступальних операціях. Другу світову завершив з медаллю “За бойові заслуги”, “За відвагу”, “За перемогу над Німеччиною”. Він повертався додому з твердим переконанням, що батько — живий. Родина не отримала на Іларіона Дмитровича похоронки, до того ж, хтось із знайомих стверджував, що особисто бачили його - пізнали.
-Батько шукав дідуся усе своє життя, - говорить Тетяна Миколаївна, -писав до архівів, надсилав запити, але дізнатися так нічого й не зміг.
Микола Рева у зрілому віці
Незавершена справа переходила від покоління до покоління. Тривалий час пошуками займалася вже онука й правнука солдата — Олена.У 2019 році подруга Тетяни Реви, вчитель історії 91 Криворізької школи Валентина Булгакова змогла знайти у електронних архівах документи, що так і не дійшли до сім'ї. Місцем первинного поховання рядового Іларіона Дмитровича Реви було вказане Сорочине. Рідні знову відновили пошуки Дніпропетровщиною, але безрезультатно. Знайти той єдиний шлях допоміг Вадим Шалбанов з “Пошук Дніпро”.
-Ми знайшли документи, де вказано місце перепоховання дідуся — селище Рудник. Я дізналася про ту велику роботу, що ведеться у Покрові вашим міським головою Олександром Шаповалом спільно з громадою щодо увічнення солдат. Це надзвичайно важливо для родин, - говорить Тетяна Миколаївна.
На початку квітня Реви завершили родинну справу, приїхали до Покрова, до могили глави свого роду - Іларіона Дмитровича. У ту мить подумки з ними був іще один солдат - Микола Іларіонович. Родину воз'єднала пам'ять, котра не має часових кордонів, вона живе там, де продовжують чекати і вірити.
Оксана Сізова.
Прес-служба міського голови.