Двічі Герой Радянського Союзу Павло Таран – один з прославлених земляків. Повітряний «ас», герой-орденоносець, для більшості, хто пам’ятає декілька абзаців шкільної історії присвячені пілоту, він залишається титаном Перемоги, чия історія нерозривно пов’язана з блиском Золотої Зірки. За її сяйвом поволі розчинилися у часі сотні поєдинків зі смертю, де на межі життя і смерті, на стику духовних та моральних сил, народжувалася повітряна легенда. Її лицевою стороною була слава, а зворотною – велика відповідальність, котру нести усе життя. Таран зміг залишитися героєм неземних історій, з чийого серця полився родом нестримний потяг у небо.
Сьогодні здається, що вони вже були народжені героями. Так, воїни Великої війни стали титанами духу й сили. Їх тому навчив суворий час, Павло був його частиною, з героїкою п΄ятирічок, гігантськими будівництвами, значком ГТО на грудях. Простий Шолохівський хлопець прагнув сам творити історію своєї країни, тож вже після закінчення фабрично-заводської школи поринув у мирне будівництво Нікопольського Південно-трубного заводу. Вже тоді молодий електрик міцно стояв на землі, ось тільки душа його була у небі. Він наближав свою мрію, увесь вільний від виробництва час проводячи на курсах пілотів при Нікопольському аероклубі. Не почуваючи втоми, ішов пішки шість кілометрів, аби разом з товаришами, поряд з інструктором Миколою Забойченком, вчитися керувати залізним птахом. А далі було Качинське авіаучилище про яке десятиліттями пізніше напише: « Пишаюся, що отримав путівку в небо в школі, котра виховала прославлених льотчиків. Читаю їх біографії і серце наповнюється гордістю.»
Його біографія теж стала прикладом мужності, сам Павло не любив про те говорити, уникаючи пишномовних слів, можливо тому, що пізнав війну зсередини...
Качинське училище відкрило йому небо й такі непрості військові будні з стройовою і першою повітряною баталією на Карельському перешийку. Фінська стала бойовим хрещенням для 23-річного бомбардувальника сміливість і відчайдушність якого були винагороджені орденом Червоної Зірки. Чи знав він тоді, що наближається головний бій усієї їхньої родини?
Тарани з першими сурмами Великої війни вирушили в похід. Павло нищив ворога з неба, його рідний брат Григорій, командир першого стрілецького батальйону 694 стрілецького полку 383 стрілецької дивізії, відбивав контратаки супротивника у земних баталіях. Ішли кривавими військовими дорогами й двоюрідні брати по батькові – Іван та Дмитро Тарани, матері – розвідник Андрій Череп.
Свою бойову роботу командир ланки Павло Таран розпочав вже на другий день війни. Екіпажам тяжких бомбардувальників належало нанести бомбовий удар по скупченню танків у одному з населених пунктів західніше Рівного. Таран вів одну з ланок. Ні атаки ворожих винищувачів, ні вогонь зеніток не зупинив мужніх авіаторів, вони вийшли точно на об’єкти. Командир полку тоді скаже їм: « Так тримати!» І вони розширювали свій фронт.
Фронтові газети писали про Павла : « Треба мати велику витримку й силу волі, щоб з холодним серцем увійти в смертельну зону й виконати бойове завдання.» Уся географія рідної країни повітряними картами поставала бойовими завданнями. І рідна Дніпропетровщина...
При обороні Дніпропетровська п’ятірка бомбардувальників на чолі з Тараном отримала завдання знищити танкову колону ворога. Вони не тільки виконали наказ, а й збили два винищувачі і – всі повернулися живими. Те залишалося головним, а радість була одна на всіх, коли виривалися з палаючого літака й поверталися до свого аеродрому, отримували нагороди й листи від рідних. Павлові було даровано такі хвилини: пролітати над рідною домівкою, аби скинути листівки надії й почути саме від товаришів новину про присвоєння Зірки Героя. Свою другу Зірку він отримає через два роки потому, у березні 44-го, через місяць після звільнення свого краю.
Що було за найвищими нагородами – уміння, досвід, техніка пілотування, міць і безмежна любов до своєї країни, яка вела небесними полями бою. Він пройшов їх з першої до останньої зупинки, вирішальними наступальними операціями: Дніпро й Київ, Запоріжжя й Керч, Варшава й Берлін. Його червонозоряний птах пролітав над Будапештом та Віднем, Прагою й Бєлградом і лігвищем головного ворога, якому ще у 37-му, курсантом аероклубу, пообіцяв не віддати Батьківщини. Слово своє стримав.
Будучи командиром ескадрильї 5-го гвардійського авіаційного полку 50-ї авіаційної дивізії, вони здійснили 1114 нічні бойові вильоти, скинули 1671 бомб. Лише з квітня 45-го під командуванням Тарана 240 гвардійський бомбардувальний полк здійснив 190 бойових вильотів. 2 травня 45-го Павло здійнявся в останньому, 386-му бойовому вильоті над Берліном, беручи безпосередню участь у вирішальному бої війни. У його нагородному листі зазначалося: «Екіпажем знищено: складів з боєприпасами -13, складів з пальним – 17, залізничних цистерн – 23, залізничних ешелонів – 31, автомашин з вантажем- 48, переправ і мостів – 7. У повітряних боях і на аеродромах знищено 23 літаки ворога.»
Він не покинув неба, закінчив Військову академію Генерального штабу. Освоював нову авіаційну техніку – реактивні надзвукові літаки. Начальника Управління ППО й авіації Головного оперативного Управління Генерального Штабу ПС СРСР, доля кидала генерала на Тихий й Атлантичний океани, Північний полюс, в Казахстан і на Далекий Схід. Павло Андрійович закінчив службу у 79-му в званні генерал-лейтенанта авіації, продовжував бути в строю консультантом оборонного конструкторського бюро ім.Туполєва.
Йому було даровано зустріч з легендами сучасності, до числа яких зарахували й українця - Павла Тарана. Льотчик летів на запрошення до далеких Сполучених Штатів, де збиралися 20 героїв, які особливо відзначилися у роки Другої Світової війни, летів з особистим перекладачем – донькою Іриною. Напевне тоді всі вперше дізналися про його родину - частину життя, яку не афішував широкому загалу.
Ірина буде поряд з батьком і в найскладніші часи, коли в газеті «Московський комсомолець» сенсацією вибухне стаття про героя, якого через поважний вік лікарі відмовляються шпиталізувати. До шпиталю ім.. Мандрико живу легенду «влаштовували» друзі – генерал-лейтенант Хамченко, генерал-лейтенант Потєхін. Після тяжкої травми операцію на нозі йому робили саме в той час, коли урядовці готувалися до показового польоту на бомбардувальнику «Павло Таран». Ця подія витіснила всі інші, затьмаривши долю легендарного пілота…Після операції стан Павла Андрійовича погіршився, а 14 вересня 2005 року на 89-му році життя володар двох орденів Леніна, ордена Жовтневої революції, двох орденів Червоного Прапора, ордена Олександра Невського, двох орденів Вітчизняної війни 1-го ступеня, Трудового Червоного Прапора, двох орденів Червоної Зірки, медалей, іноземних орденів здійснив свій останній політ…душею на Батьківщину.
Для довідки
Почесне звання Героя Радянського Союзу, найвища ступінь відзнаки перед державою, присуджувалося за здійснення геройського подвигу. Відзнаку запроваджено 16 квітня 1934 року. З метою особливої відзнаки громадян, удостоєних високого звання, з 1 серпня 1939 року засновано медаль «Золота Зірка». В ознаменування подвигу двічі Героя, на батьківщині героя споруджується його бронзове погруддя. За роки Другої Світової медаль отримали 11144 чоловік, 115 – двічі, серед них наш земляк – Павло Таран.
Прес-служба міського голови.
