Ці слова видатного археолога, майстра поетичного слова, визнаного світом науковця Бориса Мозолевського стали пророцькими. Його золота Пектораль відкрила цілу епоху, котра пройшла під знаком скіфоведіння, під ім’ям людини, котра спопеляла душу, віддаючи себе іншим. Він і сьогодні залишається тут, серед базавлуцьких степів, де його пам’ятають. Згідно з розпорядженням міського голови Олександра Шаповала, у Покрові пройшли заходи, присвячені 45-річчю віднайдення золотої Пекторалі.

Рівно о 14 годині 30 хвилин, за часом, коли у далекому 1971-му з надр Товстої могили майстер визволив своє золоте руно – Пектораль, хвилиною мовчання вшанували пам’ять Бориса Мозолевського у міському народному історико-краєзнавчому музеї. Постать археолога для закладу – особлива, як і сам музей важив багато для науковця. З нього почалося знайомство поета й історика з містом безкрайніх степів та курганів і тут пам’ятають його дні пошуку загадкової Герри, про це говорила директор музею Тамара Жежеріна. 21 червня у закладі згадали головні етапи життя Мозолевського, що пройшли поряд з мешканцями міста гірників. На вечір пам’яті було запрошено людей, які особисто знали Бориса Миколайовича – Ларису Жерносік, Олексія Костенка. До цього часу у їхніх спогадах спливає людина, велична у своїх думках і вчинках і – віршованих рядках.
На зустрічі поезії генія слова від археології декламувала молодь, учні професійно-технічного училища, мов заповіт Мозолевського, який за спогадами орджонікідзевців повторював,- «зберігайте ген пам’яті, гідності, любові…» У Покрові пам’ятають.
Свято, ініційоване відділом культури міськвиконкому, що символічно пройшло поряд з музеєм, на площі Гірників, тільки підтвердило те. Містяни вглядалися у світлини експозицій, відповідали на запитання вікторини, проведеної центральною міською бібліотекою, розповідаючи про життя Мозолевського і його щасливу зірку – Пектораль. Величну царську печатку виготовляли під час майстер-класу, малювали на асфальті й оспівували у номерах художньої самодіяльності. Над містом линула улюблена пісня вченого з душею поета, археолога з серцем мрійника – Ой чий то кінь стоїть. Його друзі згадували запитання, яке задавав Борис Мозолевський, - «А щастя є?!» Він знав, що є, бо був по-справжньому щасливою людиною у професії, дружбі, коханні – своєму, такому короткому і такому щасливому житті.
Згадували 21червня наше місто і в сусідньому Нікополі. Відкриттям меморіальної дошки видатному українському археологу і поету Борису Мозолевському там відзначили 45-и річчя його сенсаційної знахідки. Урочиста мить у стін краєзнавчого музею відбулася рівно о 14:30, бо саме в цей час 21 червня 1971 року, розчищаючи долівку підземелля Товстої Могили, Борис Миколайович натрапив на знамениту скіфську Золоту Пектораль.
Ініціаторами увіковічення пам'яті непересічної особистості, якій відкривалися Скіфи, виступили голова Нікопольської регіональної організації НСЖУ Володимир Глядченко та керівництво музею.

Прес-служба міського голови.