21 травня у Покрові приспустять державні прапори та обмежать розважальні заходи у пам'ять про тих співвітчизників, котрі стали жертвами безжальної репресивної машини комуністичного режиму. Цьогоріч Україна відзначає 80-і роковини так званого Великого терору – масових репресій, пік яких припадає на 1937 – 1938 роки.
Про те, як в умовах мирного часу тоталітарний режим без суда і слідства, керуючись лише принципом революційності доцільності, позбавляв людину права на життя, напередодні трагічної дати нагадували в закладах освіти та культури.
Під час години-спомину, яку провели у коворкінговому центрі фахівці централізованої бібліотеки, відбувся перегляд документальної стрічки про той кривавий період. Кадр за кадром нарізки хронічки розкривали суть політики державного терору проти власного народу, механізм її здійснення, штучний характер безпідставних звинувачень та методи, за допомогою яких підозрювані визнавалися винними.

На відміну від перших хвиль терору, які новоспечена радянська влада спрямовувала на «чужих» - тих, хто не демонстрував лояльність до нового ладу, під репресивний каток 37 - 38 років, потрапити міг абсолютно кожен, у тому числі «свої» - віддані системі люди.

Насаджується атмосфера загальної підозри, основні тези якої – «Довіряти не можна нікому. Ні ближньому, ні дальному. Всюди вороги та зрадники. Не має значення, що та чи інша людина – добрий працівник і надійний товариш, вона може у будь-який момент скинути маску». Режим не лише ламав долі, а й світогляд. Раніше неприйнятне для людини, ставало можливим, змушуючи писати доноси і шукати «ворогів народу» навіть серед своїх рідних… В атмосфері страху, наклепів, насильства виховувалося ціле покоління людей.

Взято було під конвой і людську пам'ять. Обговорюючи переглянуте, розмірковуючи про причини та наслідки трагедії, гості заходу – підопічні територіального центру, навіть ті, хто дітьми застав той період, не мали багато спогадів. У родинах про це не говорили, про причини переселень, які насправді були депортаціями, нащадки здогадувалися самі, як і про долю деяких родичів.
Між тим масштаби чисток були вражаючі. Під час Великого терору на території нашої області репресій зазнали майже 11% населення, більшість із яких – стратили. Під каток режиму потрапив кожен дев’ятий мешканець Дніпропетровщини. За даними архіву СБУ, в області кожного дня розстрілювали близько п’ятдесяти людей. Зокрема про це розповідали відвідувачам народного міського музею під час тематичних екскурсій, приурочених сумнозвісній даті.
Україна пережила суспільний стрес, який і до сьогодні дається взнаки. Тому гідно вшанувати пам'ять безвинних людей, повернути їх із забуття, є історичним боргом не лише держави, а моральним обов’язком кожного свідомого громадянина.
Прес-служба міського голови.