Історія кожного населеного пункту унікальна, адже перш за все  - це долі людей, які пов'язали з ним своє життя.

16 квітня свій 90-річний ювілей святкує покровчанка Пелагея Федорівна ЛАЗАРЄВА.

Життя цієї жінки наповнене багатьма випробуваннями і неординарними подіями.

Пелагея була четвертою з п'яти дітей у родині та змалку звикла до фізичної праці. Так, одним з її щоденних обов'язків був похід у ліс за кілька кілометрів по дрова. Сім’я жила у  селі з багатою історією - Святське, що на Брянщині.

Мирне життя населеного пункту було зруйноване війною. Пелагея Федорівна з жахом згадує початок окупації, коли туди прийшли гітлерівці. Вони практично відразу спорудили на площі шибеницю. Почалися тортури, розстріли. Маленька дівчина стала одним зі свідків трагедії холокосту, адже у Святську здавна проживала велика єврейська спільнота. Вона розповідає, як місцевим євреям сказали зібрати речі, мовляв, їх відправлять до іншого місця.

-Усіх чоловіків, жінок, дітей вивезли за село, де була викопана  велика яма. Їх усіх розстріляли. Ця яма потім “дихала”, адже під ґрунтом залишалися деякі живі люди, — ділиться жахливими спогадами жінка.

Через деякий час дівчина важко захворіла на тиф. Пелагею переправили до партизанського загону. Там вона поралася по господарству, намагаючись допомагати в міру своїх дитячих сил, неодноразово просилася з партизанами у розвідку. З нетерпінням дівчина чекала визволення рідного села, щоб повернутися до свого дому.

Важким було післявоєнне життя. Багато будинків у рідному селі були спалені, школа, лікарня — все було знищено. У Святську стало важко з роботою, а виживати якось треба було. Часто навіть доводилося збирати в полях гнилу картоплю, траву.

Після війни дівчина працювала на торф'яному заводі, трудилася на лісозаготівельному підприємстві. Саме там вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, який працював трактористом. Життя молодої родини було непростим. Але потім вони прийняли рішення, яке стало визначальним у їхній долі.

Чоловік у газеті прочитав оголошення, де пропонувалася робота на шахтах рудника ім. Орджонікідзе, й запропонував поїхати в  Україну.

Йшов 1955 рік. Коли молода родина приїхала на Дніпропетровщину, наша місцевість аж ніяк не нагадувала те місто, до якого звикли нинішні покоління.

- Скрізь поля, колгосп, кукурудза, соняшники. Була лише їдальні та чотири двоповерхові будинки, які й зараз збереглися там, де книжковий магазин, — ділиться жінка своїми першими враженнями.

Чоловік відразу влаштувався на шахту,  проте  не маючи власного житла, їм доводилося непросто.

Коли отримали повноцінну квартиру,  крім молодої сім'ї туди переїхало чимало їхніх родичів. На той час не було звичної для нас інфраструктури, але місто розвивалося просто шаленими темпами, розповідає Пелагея Лазарєва:

- Йшло інтенсивне будівництво. Все це так і називали одним словом - “стройка”. Ринок знаходився у селищі Шолохове. До нього ходили пішки, адже автобусів ще теж не було. Потім лікарню побудували, ясла для дітей та багато чого іншого”.

І, звісно, в цей час були вкрай необхідні робочі руки. Жінка згадує історію, як свою першу роботу їй запропонували прямо на вулиці, пообіцявши влаштувати  маленьку дитину у садочок.

Ось так наша героїня почала трудитися у міській лікарні. Була і санітаркою, і кухонним працівником. Згодом перейшла працювати до робітничої їдальні Богданівської фабрики. Її неодноразово відзначали подяками за добросовісне ставлення до роботи.

Як і тисячі інших людей, Пелагея Лазарєва створювала історію нового міста, яке виростало серед козацького степу. Разом з чоловіком вони виховали двох чудових доньок. Одна з них, Віра Василівна згадує, що колись батько приніс їй мушлю, яку він знайшов у шахті й розповів доньці, що колись на цьому місті було море.

Пелагея Федорівна завжди відрізнялася особливою бадьорістю духу. Після виходу на пенсію активно займалася садівництвом, брала участь в різноманітних конкурсах,  в паломницьких поїздках, вдалося  побувати й у Святську (на жаль, це село сьогодні покинуте, оскільки опинилося в зоні радіаційного зараження після катастрофи на ЧАЕС).

Жінка із задоволенням доглядає за клумбами біля свого будинку.

Вона пишається своєю великою родиною. Має 4 онуки та 7 правнуків. Дуже радіє, що місто, яке стало її домом, продовжує розвиватися і стає кращим.

- Сьогодні Покров став таким красивим, воно мені дуже подобається! Я від усього серця хочу побажати усім його жителям здоров'я і щастя, — говорить Пелагея Федорівна.

З нагоди ювілею жінку в ці дні чекало багато теплих привітань. Слова вдячності та побажання міцного здоров'я їй адресував і міський голова Олександр Шаповал. 

Пелагея Лазарєва за своє життя бачила багато історичних подій, пережила чимало випробувань, має статус “Учасник війни”. Як і кожна людина свого часу, вона зробила вибір. Вибір, завдяки якому  приїхала до міста, що стало рідним для неї самої та наступних поколінь її родини.

Нині бажаємо ветерану невичерпної життєвої енергії та довгих років життя!

Прес-служба міського голови.