Рідному місту – шістдесят…Шість десятків літ поступального руху вперед, якому передувала славна історія – «до», і буде продовжено літопис – «після». Яким воно є сьогодні у ювілейний, 2016-й, яким побачимо завтра? Про плани на майбутнє, про те, що зроблено, і що побачимо у найближчій перспективі, у розмові з міським головою Олександром Шаповалом.

-Олександре Миколайовичу, 60-річний ювілей міста співпав у часі з річницею, як вас було обрано міським головою. Що значить це особисто для вас?
- Насамперед, це велика відповідальність перед людьми, яким пообіцяв іти разом та робити все можливе для розвитку міста. Відповідальність перед самим собою виконати зобов’язання, взяті перед громадою. Як житель міста чекаю на цю визначну дату.

-Хочеться зауважити, корінний житель. Бути у постійному об’єктиві – завдання не з простих, чи не так?
- Можу тільки пишатися, що коріння родини проростає з перших робітничих поселень – Кагановича, сучасного Гірницького. Тут жили мої предки, і живуть діти. Історія нашої великої дружної сім'ї пов’язана з історією міста. Для всіх нас важливо не перетворити її на піар-компанію, залишити такою, яку знають сусіди, вчителі, хто живе з нами поряд усі ці шістдесят років.
Справи важливіші за слова, вагомість зробленого оцінять самі городяни. А говорити на повний голос необхідно про наших ветеранів, талановиту молодь, мешканців, що прославляють Покров далеко за межами міста, які є його гордістю.

-До речі, одним з ваших перших кроків було присвоєння звання Почесного громадянина міста ветеранам, учасникам бойових дій, організація виставки картин самобутнього художника. Було внесено зміни до Положення щодо відзнак місцевого самоврядування, рішення, що могло викликати доволі неоднозначну реакцію.
- Цей крок був виправданий, ми не просто впорядкували систему відзнак, відкорегували таким чином, аби Почесні звання присвоювалися за вагомі заслуги, були відображенням єдності думки громади. Дійсно, першим у цьому напрямку стало присвоєння звання Почесного громадянина останнім із визволителів Покрова — Павлові Тарасовичу Гурі, Роману Адамовичу Судольському та ветерану війни, що довгі роки веде літопис життєвих доль наших ветеранів — Миколі Григоровичу Журбіну. Це велика подяка людям, які подарували нам мир, відновлення історичної справедливості. Я був приголомшений, коли вперше почув історію легендарного льотчика, якого ще під час війни назвали другим Маресьєвим - Гури, розвідника — Судольського, пізніше прочитав про наших ветеранів у публікаціях Миколи Журбіна. То була велика честь — потиснути руки справжніх героїв, щастя, що ветерани поряд з нами — вільні та сильні духом.
Одним з таких особистостей є й художник Іван Бровко, інвалід першої групи, котрий зі страшною недугою створює неперевершені картини. Організовуючи вернісаж його робіт, ми не тільки здійснювали мрію життя Івана Володимировича, прагнули показати молоді приклад вищого прояву любові до людей та своєї землі. Важливо встигнути віддячити ветеранам ще за їхнього життя.

- Олександре Миколайовичу, разом з тим, не можу не запитати, як відреагували ветерани на зміну обличчя міста, зважаючи на їхню принциповість у питанні впровадження нових тенденцій?

- Цей момент залишався головним. Хочу зазначити, що без підтримки та розуміння нам не вдалося б зробити перших кроків.

- Доволі сміливих кроків. За останні півроку Покров дивує масштабами реконструкцій. Зрозуміло, що без залучення обласних коштів, те було б неможливим. Чи означає це, що нас чують та розуміють?
- Є взаєморозуміння, є плідна співпраця з боку обласної влади, депутатів усіх рівнів. Вперше за багато років нам вдалося привернути увагу до нагальних проблем Покрова, залучити безпрецедентні розміри субвенцій. Ми були аргументовані й переконливі, від того пропоновані проекти розвитку отримали реальний шанс до втілення.
Найболючіше питання доріг, поповнення спецтехніки — сьогодні це вже реальність. Поетапно впроваджуються реконструкції площі ім. І.Сірка, парка Мозолевського, вулиці Центральної, котрі потребували комплексних ремонтних робіт. У планах на майбутній рік кроки з модернізації водоканалу, вирішення питання так званої, самопливної каналізації. Від розв'язання останньої проблеми залежить нормальна життєдіяльність мешканців Партизанської 89, 91, 91а, 95, 97; Л.Чайкіної 33, 33а, 35, 37, 39. Свого часу будинки здали в експлуатацію з серйозними порушеннями будівельних норм і правил укладання внутрішньоквартальної системи каналізації. Десятиліття проблема контрнахилу залишалася відкритою. У даний час розроблено проекти, які вже пройшли експертизу, щодо переобладнання системи каналізації, що дозволить вирішити питання підтоплення будинків.

- Багато зроблено й місцевим коштом.
- Так, ми намагалися охопити найбільш проблемні ділянки, які роками перебували у планових завданнях. Попередньо обговорювали з мешканцями сам хід робіт. Наприклад, головною проблемою руйнації пішохідних доріжок є старі тополі, котрі, у той же час, забезпечують затінок. Вже цей момент виявився дилемою, однак жителі погоджувалися, що треба обирати, у даному випадку пріоритет за пішоходом. Виникали запитання і щодо тротуарної плитки, чому не звичний асфальт. Це не данина моді — практичне вирішення, характеристики матеріалу дозволяють служити їй до десятка років. І таких моментів — безліч.
Ми намагаємося вирішувати їх спільно. Як наслідок, впорядкована територія поблизу шостої школи, на Медичній, Торговій, Героїв Чорнобиля. Роботи тривають. Завдання: створити комфортний та безпечний життєвий простір для мешканців міста.

-Такий перехід до системного управління не міг бути безболісним?
- Безперечно, і проблеми залишаються, але перехід до комплексного вирішення питань — єдиноможливий вихід. Що це реально, показала ситуація з “Саночисткою”, збитковим підприємством, котре за рік вирівняло фінансово-економічний стан. Місто забуло, що таке несвоєчасно вивезене сміття, відремонтовано сміттєві майданчики, урни.

- Але є й ще один приклад — тепломережі, говорячи про який не можу не зауважити на питанні, що хвилює всіх городян — децентралізація теплопостачання, ризиковий крок, як для початку.
- Приймаючи непопулярне рішення децентралізації, ми усвідомлювали, наскільки відповідальним є цей крок. Але реанімувати підприємство з мільйонними боргами, за умови зростання енергоносіїв та податкового тиску — неможливо. Промовчати, значило б свідомо привести взимку місто до комунального колапсу, що значно ризикованіше. Нами взяті зобов'язання щодо переведення близько двох тисяч абонентів на індивідуальні прилади опалення, встановлення за кошти з місцевого бюджету соціально-вразливим, пільговим верствам населення конвекторів, забезпечення твердопаливними котлами соціальні установи. Сьогодні цей процес в дії. Більше того, до нас звертаються люди, які відмовилися від централізованого опалення два, три роки тому, живучи у холодних помешканнях, їм теж буде надано допомогу.

- Це питання викликало дискусії і в сесійній залі. Взагалі, сьогоднішні засідання не назвеш тихими та одноголосними.
- На мою думку, це і є ознака двостороннього діалогу. Сесійна зала не повинна бути сплячою, інакше, як обрати правильне рішення. До обговорення залучено і представників громадських організацій, які є рушійною силою, ініціаторами цікавих проектів, котрі, врешті, впроваджуються у життя. Влада обирається громадою і повинна служити громаді, орієнтуючись на її запити та потреби.

- Олександре Миколайовичу, активність громади прослідковується і в соціальних мережах, інформаційних виданнях, які заявляють про себе як про опозицію до влади?
- Сьогоднішнє міське інформаційне поле представлено як комунальними, так і приватними ЗМІ, інтернет-виданнями, що свідчить про розвиток даного напрямку. Існує певна конкуренція, з'являються нові імена, і це радує. Помилково вважати об'єктивною інформацію єдиного ЗМІ джерела, як це було ще кілька років тому, існують різні точки зору, погляди.
Розумію, що ви чекаєте від мене відповіді щодо критичних статей стосовно органів місцевого самоврядування. Моє ставлення до цього, як до невід'ємної частини роботи. Здорова критика показує проблему під іншим кутом зору. Життя міста не розкриється лише з вікна кабінету.

- До речі, ваш кабінет завжди відкритий. Всі чекали наскільки вистачить новообраного мера, але минув майже рік, а все залишається в силі.
- Не варто робити винятку з того, що є закономірним. Те, що містяни відкриті до розмови, свідчить, що ми на вірному шляху. Люди приходять з ініціативами, прагнучи зробити Покров кращим. Це живий процес, його неможливо регламентувати годинами прийому, бо є проблеми, котрі потребують негайного вирішення.

- Однією з таких було залишити пільгові перевезення. Зважаючи на непросту ситуацію, тримісячний простій підприємства ПАТ “ОГЗК”, через що міський бюджет недоотримав значні кошти, чи не простіше було б піти шляхом більшості міст — відмовитися від пільг?
- Можливо, але не у випадку, коли це питання торкається наших пенсіонерів, котрі могли стати заручниками зволікання у вищих ешелонах влади з визначення правового механізму фінансування пільгових перевезень.
Коли на початку року стало зрозумілим, що у держбюджеті не передбачили фінансування на пільгові перевезення, нами було прийнято рішення збереження маршрутів. Так, у часі це співпало з непростим періодом, коли містоутворююче підприємство перебувало на тривалому простої, розуміли усю складність ситуації, але мова йшла про підтримку найбільш вразливих верств населення, для яких це питання є край важливим.

- Співпало з іще однією проблемою, коли згідно з рішенням Верховної Ради із законодавства було вилучено норму про безоплатне харчування дітей у школах, відмовлено у фінансуванні профтехосвіти. Таким чином рішення фінансувати або ні залишили за місцевою владою. Знову ж таки, більшість пішла шляхом економії, такий шлях пропонували і деякі депутати міськради.
- Для нас це питання було однозначним: усі, без винятку, 1385 учнів 1-4 класів залишилися з гарячими безкоштовними сніданками. Від оплати за харчування, незалежно від вікової категорії, були звільнені учні, вихованці шкіл і дитячих садків пільгових категорій, у тому числі діти, батьки яких загинули в зоні АТО, та беруть участь в антитерористичній операції. Ми розуміли, що це додаткове навантаження на бюджет, але відмовитися, означало б поставити під загрозу здоров'я дітей. До того ж, безкоштовне повноцінне дворазове харчування для родин зі скромним статком є суттєвою підтримкою. З новим навчальним роком нічого не змінилося, діти продовжують отримувати безоплатне харчування, здійснюється постійний контроль за якістю сніданків й обідів, закупівлею продуктів для освітніх закладів.
Схожою є й передісторія питання ПТУ: зміни, внесені парламентарями до порядку фінансування профтехосвіти, поставили під загрозу саме існування училища. До того ж, рішення приймали тоді, коли річний бюджет вже ухвалили, віднайти майже 7 мільйонів гривень – суму, яка сама по собі є непосильною для міського бюджету, було більш як проблематично. Та все ж рішенням сесії на потреби училища виділено 2 мільйони 572, 9 тисяч гривен з резервного фонду, програм розвитку міста. Вдалося знайти аргументи, аби депутати проголосували - “За”. Ще порядку 2 млн. грн. складають потреби до кінця поточного року. Ідемо на це, бо розуміємо, що в училищі працюють наші люди, навчаються міські діти, серед яких сироти, котрих треба харчувати, забезпечувати стипендією. Просто так відмовитися від них ми не маємо права. Це принципова позиція: підтримувати, зберігати, незважаючи на складність ситуації.

- До речі, що стосується підтримки молоді, місто не ігнорує питання створення громадської, молодіжної рад, суспільні ініціативи, згуртовує колишніх воїнів АТО. Тобто, дає зелену дорогу тим, хто на повний голос заявляє про себе.
- Саме таку мету ми і ставимо — створення самодостатнього громадянського суспільства, яке б спільно з органами виконавчої влади вирішувало нагальні питання: направляло і допомагало. Якщо говорити про воїнів АТО, то тут стоять глобальніші завдання — допомогти соціалізуватися хлопцям, які пройшли антитерористичну операцію, їхнім родинам. Піклуватися про сім'ї загиблих воїнів — не дозволити часові стерти імена солдат, захисників нашої країни. На сьогодні це одне з головних завдань.

- Поряд з цим, які ще завдання постають червоним рядком?
- Пріоритети залишаються незмінними: інтереси людей і міста. А завдання висувають наші городяни, вони торкаються комунальної, соціальної сфер, медицини, освіти, правопорядку. З цими проблемами ми стикаємося щодня і вони є найважливішими, бо хвилюють людей. Визначальною є турбота про наших ветеранів війни та праці, про дітей, підтримка соціально-вразливих верств населення, допомога у самореалізації талановитій молоді.
Неможливо щось виділити, поставити на перший чи другорядний план, коли за цим стоїть чийсь спокій — життя. Треба вміти чути, бачити, робити висновки та діяти, лише тоді зможемо сказати, що корисні своєму місту.

- Олександре Миколайовичу, щоб ви побажали Покрову у його 60-річний ювілей?
- Щастя і процвітання, нових вагомих здобутків і тільки гарних новин під мирним небом.

Прес-служба міського голови.