Спостерігаючи за роботою Людмили Анатоліївни Котій розумієш, чому професію медсестри ніколи не зможуть замінити безсердечні машини чи роботи.

У неї від природи легка рука і відкрита добра душа. А ще, здатність помітити у щоденному потоці пацієнтів людину, яка, як ніхто, потребує моральної підтримки і додаткової уваги.

А почалося все з дитинства. Шолохівська дівчинка вірила, що ставши медиком зможе вилікувати свій зір.

Навчання в училищі розвіяло ілюзії, проте не принесло розчарування, і білий халат Людмила Анатоліївна наділа по велінню серця.

Перше робоче місце -  міська поліклініка, а зараз Центр первинної медико-санітарної допомоги, й донині залишається єдиним.

Сорок років з улюбленою роботою пролетіли як одна мить, осяявши життя однією великою любов’ю до людей.

• Мені всі люди хороші, - говорить мудра жінка. І ця проста фраза  говорить про неї більше тисячі слів. Чим більше в людині хорошого,  тим менше поганого вона бачить в інших.

Уміння співчувати має й іншу сторону медалі, й від емоційного вигорання у кожного медика свої ліки.

Для Людмили Анатоліївни це квіти і гарна книга. Розкішні вазони прикрашають усі вікна її квартири, а з першим весняним теплом з’являються і на городі,  радуючи різнобарв’ям до пізньої осені.

Колись професія медичної сестри називалася сестрою милосердя. І хоч  слово зникло з назви, але для більшості наших медсестер милосердя залишається сутністю їхньої роботи. За що їм  велика сердечна вдячність.

Прес-служба міського голови.