У лютому 1944-го йому було лише 21. Сьогодні останньому учаснику Нікопольсько-Криворізької операції, у ході якої Покров було звільнено від загарбників — 97. Він Почесний громадянин нашого міста, Почесний своїм життям, де було місце подвигу й творенню. Таких, як він, називають героями. Такі, як він, скромно і достойно проживають людське життя.
Друга Світова розпочалася для Романа Адамовича 23 червня 41-го, вже у першу добу вторгнення. Йому було лише 19, хлопцю з багатодітної родини, який пережив голод та колективізацію у рідному селі Дмитрівці, що на Херсонщині. Після семирічки, Запорізького теплотехнічного технікуму пішов служити до армії. Встиг закінчити школу молодших авіафахівців і був направлений в авіадивізію на Львівщину. Він міг би підкорювати мирне небо або виробництво, якби не війна...
Ветеран пережив те, про що тільки через десятиліття після перемоги напишуть історики, коли непідготовлена армія відчайдушно намагалася боронити кордони у червні 41-го, стоячи насмерть. Сотні людей — мирних біженців та військових, розстрілювала з бриючого польоту ворожа авіація. 19-річний авіамоторист, сержант Судольський, дивом залишився живим. Їхній авіаполк було розгромлено піді Львовом у перші дні окупації. На схід він вже йшов з 43-ою стрілецькою бригадою Західного фронту. Попереду були роки війни, десятки військових операцій, пекло передової, поранення та контузії. У 1942-му їхню бригаду перейменували у 258 стрілецьку дивізію, вона увійшла до складу 21-ї армії, згодом 5-ї ударної. Разом з нею командир відділення сержант Судольський пройшов найсуворішими дорогами, був на передньому рубежі у переломні етапи Другої Світової — боях за Донбас, Сталінград, Кавказький напрямок.
Нікопольсько-Криворізьку наступальну операцію дивізія долала вже як 96 -а гвардійська, чия мужність і відвага були доведені у м'ясорубці війни. Вони форсували Дніпро, тіснили ворога у напрямку Апостолового та Інгульця. Ці бої у лютому 44-го назвуть “другим Сталінградом” за кількістю втрат та нелюдських зусиль, відданих за звільнення України від трирічної окупації. А далі була Білорусія, Прибалтика, форсування Одеру і вирішальна, Східно-Пруська операція, у якій взвод командира розвідки гвардії старшини Судольського взяв свою головну висоту.
Це вже після про них напишуть у військових багатотиражках, як про героїв, що змінили хід оборони, врятувавши сотні своїх побратимів. А в час бою важливим було виконати завдання і залишитись живими. Стратегічно-важливою висотою поблизу Гумбинена намагалися заволодіти протягом трьох днів. Взвод Судольського взяв її за добу зухвалістю, штурмували укріплену висоту, використовуючи стратегію раптових ударів і - жоден не загинув. За проведену операцію їх нагородили одинадцятьма орденами і одразу у новий бій.
Війна продовжувалася битвою за Кенігсберг, штурмом Берліна та Празькою операцією. Звістку про капітуляцію ворога Роман Адамович зустрів у шпиталі, це була його особиста Перемога, солдата, що воював на дев’яти фронтах, пройшов війну від 41-го до 45го — 1418 днів. Він повертався додому володарем ордена «Слави III ступеня», ордена Червоної зірки, медалі «За відвагу», з подарованим командуванням мотоциклом і...серйозним пораненням ноги. Лікарі розводили руками, висували нерайдужні прогнози, налаштовуючи на найгірше. Надію і віру подарувала сільський фельдшер Галина, яка підняла солдата на ноги.
Вона стала тією другою половинкою, що все життя була поряд з Романом Адамовичем. У 1946 році разом розпочинали свою, мирну історію у землянці селища Рудник. Вже у 49-му увійшли у власно збудований дім, де народилися діти і пройшли найщасливіші роки. Де посадили родинне дерево. Усе своє життя Роман Адамович пропрацював у гірничо-збагачувальному комбінаті, має 27 раціоналізаторських винаходів. Поряд з колишнім розвідником незмінно велика сім'я Судольських, яка зберігає історію батька та дідуся - глави роду. Для них він найрідніша людина, для покровчан — легенда. За його життям можна вивчати історію війни і країни, що сплелися в одну спільну долю.
Прес-служба міського голови.
