Рух, хвилювання, очікування, зустрічі … Скільки облич тут промайнуло, скільки секретів зберігають головні ворота міста, де зустрічаємо гостей, звідки відправляємося в путь, аби повернутися сюди знову.

Як починалося
Виповнилося рівно 35 років, як від новенької платформи центральної автостанції міста відправився у рейс перший автобус. До сьогодні в архівах автовокзалу збережено генеральний план об’єкта, виконаний інститутом «Укргипродор». В експлікації до архітектурного проекту, крім безпосередньо приміщення автовокзалу та перону, значаться площадка для відстоювання автобусів, санітарний вузол на 12 місць, кафе-морозиво, стоянка таксі та легкового транспорту, зупинка міських автобусів, місце для відкритої торгівлі, підпірна стінка, декоративні фонтан та скульптура . Як бачимо, деякі об’єкти так і залишилися лише в проекті, який був типовим на той час. Така ж будівля-близнюк є і в Марганці, щоправда, у важкі часи для ПАТ «Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій»(ДОПАС), її не зберегли за призначенням.
Передісторію і саме будівництво автостанції добре пам’ятає тодішній головний архітектор міста Віктор Нікітенко:
- Автовокзал, який ми зараз називаємо «старим», зводився тоді, як місто тільки починало розбудовуватися. В ході інтенсивної забудови 34-го, 35-го, згодом 36-го мікрорайонів його розташування стало незручним для більшості мешканців міста. Тож будівництво нового було передбачено генеральним планом міста, що враховував прогнози подальшого розвитку промисловості, а з ним –посилення міграції населення. Цим був зумовлений і вибір місця під автовокзал, - розповідає Віктор Михайлович.
А поки дійшла черга до автовокзалу, поруч була зведена тимчасова збірна конструкція розміром 12х12 м. Не один рік міні-автовокзал задовольняв потреби пасажирів, тепер про нього нагадує лише фундамент. Одночасно готувалася площа під майбутню основну будівлю та інфраструктуру автостанції – демонтували погреба під які була зайнята територія. Саме будівництво тривало недовго. Будівельній організації СУ-3, що спеціалізувалася на зведенні нежитлових приміщень, вистачило півтора року.
4 вересня 1981 року з оцінкою «добре» об’єкт був прийнятий в експлуатацію. Рішення підписане тодішньою головою виконавчого комітету Валентиною Довженко про утвердження акту державної комісії досі зберігається у міському архіві.
Нова автостанція лаконічно вписалася в інфраструктуру міста і стала достойним обличчям гірницького міста, що було в розквіті. Підпорядковувалася вона Дніпропетровському обласному підприємству автобусних станцій(ДОПАС), зараз воно має статус приватного акціонерного підприємства. Очолила молодий колектив касирів та диспетчерів Раїса Сударєва. Пасажиропотік збільшувався, зал очікування був заповнений, а касовий зал, де можна було придбати навіть квитки аерофлоту, збирав черги. Автостанційні послуги надавалися цілодобово. Так тривало до початку часів перебудови, коли кількість пасажироперевезень значно скоротилася. Автотранспортна сфера була серед тих, що постали на межу виживання.
Транспортне обслуговування
Транспортне обслуговування майже усіх маршрутів, здійснювало Орджонідзевське АТП №0418. Як згадує тодішній заступник директора з перевезень Олександр Шутов, у кращі часи на підприємстві було задіяно понад сотню автобусів, в основному ЛАЗи, ПАЗи та ЛІАЗи, ближче до 80-их з’явилися Ікаруси. Лише на шолохівському маршруті працювало 8 автобусів. До Підгірної городян возили шість автобусів. По місту в основному рухалися ЛІАЗи з інтервалом 2-3 хвилини, а квиток на міському автобусі коштував для усіх 5 копійок. В часи пік транспорт не просто був заповнений, а навіть перезавантажений.
Серйозно підходили і до технічного обслуговування транспорту. На лінію автобус виходив лише після перевірки технічного стану, а водії проходили медичний контроль.
День сьогоднішній
Автостанція сьогодні обслуговує не таку кількість рейсів, як у 80-х - на це є об’єктивні причини. Проте у порівнянні з кризовими 90-ми та нульовими, справи значно кращі і стабільно поліпшуються. Обласне керівництво пов’язує ці зміни у тому числі з приходом нового директора автостанції Алли Тухватуліної у 2005 році. Саме в той час вдалося зберегти саме приміщення, яке через фінансовий стан було виставлене на продаж. Тоді пішли шляхом оптимізації, відмовившись від частини будівлі. Дійсно, зал очікування, розрахований на 100 пасажирів був надто просторим для існуючого пасажиропотоку. Зменшили й кількість кас. Разом з тим, пасажирські перевезення ставали більш законодавчо упорядкованими. Відходили часи, коли пасажири могли оминати каси, а перевізники ігнорувати послуги автостанції. Фінансове становище стабілізувалося - з’явилася можливість зробити ремонт приміщення, покрівлі. Поступово розширювалося маршрутна мережа, відновлювалися напрямки, від яких свого часу довелося відмовитися. Автовокзал перейшов на автоматизовану систему обслуговування. Сьогодні диспетчери автостанції відправляють близько шістдесяти приміських та міжміських та міжобласних автобусів на день. Усі п’ять перонів задіяні. Найбільш затребувані рейси на Нікополь – автобуси ходять з інтервалом 20-30 хвилин. Часто їздять жителі міста й до обласного центру, куди перший автобус відходить о 4:50 ранку. Є пряме сполучення з Кіровоградом, Запоріжжям, Кривим Рогом. У теплу пору відкриті рейси на Кирилівку, Лазурне. Є наміри і напрацювання щодо розширення маршрутної мережі. Щоденно на автостанції буває близько тисячі людей, як і скрізь, пікові навантаження припадають на вранішні та вечірні часи. У касі автовокзалу обілечують на поточні рейси та здійснюють попередній продаж квитків. Серед послуг – придбання квитка на будь-який рейс із усіх автостанцій України. Також налагоджена співпраця із Укрзалізницею – квитки на поїзд, при наявності, можна замовити через касу автостанції. Штат автостанції невеликий, крім начальника - Алли Володимирівни, трудяться два досвідчених диспетчера – Л.І. Климчук та О.П. Шипотинник, та два касири – А.А. Донець та І.В. Тарликова. Добрим словом згадують і колектив, і пасажири колишнього касира, нині пенсіонера, Л.І. Могилу. П’ять років тому автовокзал пройшов атестацію Дніпропетровською транспортною інспекцією, готуються до чергової. Колектив намагається удосконалювати якість наданих послуг, і вірить, що кращі часи для підприємства – попереду.
У статті використані матеріали архівного відділу міськвиконкому.
Прес-служба міського голови.