Цьому святу лише чотири роки і за цей короткий проміжок часу воно завоювало серця не лише українок, а всіх представниць прекрасної статі, хто цінує українську культуру. Бо хустка — то більше, ніж просто головний убір, це історія — доля на уквітчатому полотні.

Вже традиційно 7 грудня, на Катерину, відділ культури виконкому розпочинає флешмоб, вшановуючи один з головних національних оберегів. Десятки покровчанок різного віку, роду занять, долучилися до онлайн-марафону, бо всіх об’єднує тепло національного символу краси, жіночності — материнства. Цей надскладний рік лише підсилив значення свята, що є символом родинності.

Історію головного елементу нашого національного одягу розкривали на зустрічі у коворкінговому центрі. Музейники спільно з фахівцями відділу культури  зібрали хустки, притаманні всім регіонам України. Бавовняні, шовкові, з теплої вовни, оздоблені тороками та вишивкою — українська хустка вражає своєю красою, вона — поза часом. Є невід’ємною частиною нашої культурної спадщини, бо зберігає традиції родинного вогнища.

Хустка супроводжувала українців від народження і до останнього дня, є символом прихильності, любові, вірності, прощення, скорботи, оберегом та важливим ритуальним предметом. Нею накривали новонародженого, її дарували на хрестини. Ними перев'язували синів, коли проводжали до армії. На сватання дівчата виносили судженим на знак згоди. Хусткою три рази покривали наречену - перехід  до статусу заміжньої жінки.

Про це говорили ведучі, фахівці музею Тетяна Подольчак, Людмила Карандєй, Тамара Алілуєнко, супроводжуючи розповідь майстер-класом з пов’язування хустини.

Кожен регіон України має свої особливості, українки перетворили хустку на витвір мистецтва, котрий здатен змінювати образ, передавати настрій, розповідати про свою господиню. Саме тому її передавали з покоління в покоління мов дорогоцінний скарб, бо вона увібрала в себе тепло рук і доброту рідних людей. Ця думка була основною на зустрічі, коли розповідали родинні історії Подольчаків, Сударєвих, Макіди, Рибалкіних, Карандєй, Сізових, Алілуєнків, Корнійчуків, Попових, Тімофєєвих. Перед присутніми розгортали родинні реліквії, хустини, яким близько ста років, які збереглися попри голод і війну, аби їх пов’язали прапраправнуки. Цей безперервний зв’язок поколінь і є феноменом української хустки, оспіваної у поезіях та піснях.

На зустрічі лунали такі пісні у виконанні вихованців Школи мистецтв Соломії Гринчук, Марії Бучинської. Про красу хустки розповіали майстрині територіального центру, а про символіку – фахівці Будинку культури Шолохового.

“Хустка — крила над батьківським краєм. Прикладаєш її до щоки і відчуваєш тепло маминих рук, аромат свіжеспеченого бабусиного хліба, накритого білою хустиною...” - лунало у залі.

Ведучі занурювали присутніх у історію хустки, тісно переплетену з історією нашої землі. Українська хустка — це не просто клаптик матерії, запевняли вони, це і прикраса, і оберіг, і частина української культури. Хустка життя, так її називають у народі, бо є нетлінною пам’яттю про наших мам, бабусь, прабабусь — берегинь українського роду. Пов’язували хустки дівчаткам, присутнім на зустрічі, з побажаннями щасливої долі, щоб традиційний оберіг роду українського покрив усю Україну, захистивши від ворога - від війни.

Прес-служба міського голови.