Музей — місце, де минуле промовляє до нас не лише через експонати, а й через деталі, які зберігають пам’ять поколінь. Саме такі знахідки допомагають відчути зв’язок із предками, зрозуміти їхній світ, спосіб життя, естетичні вподобання. Одним із таких унікальних свідків історії стала старовинна дерев’яна скриня, що зберігається у міському Народному історико-краєзнавчому музеї імені Миколи Занудька.

На перший погляд, це звичайний предмет побуту, але варто лише придивитися — і відкривається справжня перлина народного мистецтва. Довгі роки скриню вважали оздобленою Петриківським розписом, проте уважне око музейників виявило інше: у візерунках прихований Миколаївський розпис, що має власні риси й глибоке коріння.

Як розповідають працівники музею, цей цінний експонат потрапив до фондів ще у 1989 році. У давнину скриня мала почесне місце в оселі: у ній зберігали святковий і повсякденний одяг, рушники, білизну, дівоче придане. У маленькому прискринку тримали гроші, прикраси, цінності. Її навіть могли використовувати як стіл, лаву чи ліжко — настільки практичною була ця річ у побуті українців.

Особливу увагу привертає розпис, який зберігся до наших днів. Миколаївський стиль походить із Присамарського краю (нині Самарський район Дніпропетровщини) і налічує понад три століття традицій.

Його вирізняє особливий почерк у написанні візерунків, багатошарове накладання фарби (по 4–5 шарів на одну квітку), «рваний мазок» і переважно рослинні мотиви — мальви, волошки, ягоди, листя. Кожен елемент має власний символічний зміст.

На відміну від Петриківського розпису, у Миколаївському не зображують птахів і тварин.

Унікальність цього стилю беззаперечна: темно-зелене тло, сім основних кольорів, зображення квітів проти годинникової стрілки. У цій техніці розмальовували здебільшого дерев’яні вироби — скрині, мисники, лави, колиски, тарелі.

У 2021 році Миколаївський розпис офіційно внесено до списку елементів нематеріальної культурної спадщини Дніпропетровської області. Проте ще донедавна він залишався маловідомим і недооціненим.

— Ця скриня — не просто старовинна річ. Вона є мовчазним свідком історії, який розповідає про життя, традиції й побут наших предків. Кожен мазок, кожна деталь у розписі — це жива нитка, що поєднує нас із минулим, — зазначає директор музею Тетяна Подольчак.

Сьогодні музейники дбають, аби подібні експонати не лише зберігалися, а й надихали відвідувачів на пізнання рідної культури. Адже саме такі знахідки допомагають побачити, як у звичних речах поєднуються краса, майстерність і душа народу.

Старовинна скриня — це не просто пам’ятка минулого, а вікно у світ традицій, що живуть у деталях. І кожен, хто завітає до музею, зможе переконатися: історія справді ховається у дрібницях, які промовляють мовою краси.

Пресслужба міського голови.