У Народному історико-краєзнавчому музеї імені М. Занудька нещодавно відбулося чергове засідання клубу «Жіноча вітальня». Він уже став місцем зустрічі активних, творчих і небайдужих жінок громади - простором, де можна бодай на деякий час відкласти щоденні турботи, відчути підтримку однодумців і долучитися до традицій, що надихають та об’єднують.
Цього разу зустріч була присвячена темі нематеріальної культурної спадщини - унікального явища, що формує національну ідентичність і передається з покоління в покоління через традиції, звичаї, ремесла й мистецтво. У сучасних умовах збереження таких надбань набуває особливого значення, адже саме в них зосереджені історична пам’ять і духовна сила народу.
У межах цієї теми зустріч поєднала дві глибокі й символічні складові - петриківський розпис і писанкарство. Символічно, що саме навесні, у період оновлення, учасниці звернулися до цих видів мистецтва, у яких закладені уявлення про красу, гармонію та життєву силу.
Музейна зала створювала особливий настрій і відчуття домашнього тепла. Виставка робіт майстринь органічно доповнювала подію - кожен виріб ніби продовжував історію своєї авторки, передаючи її настрій і натхнення.
З перших хвилин учасниці долучилися до символічного «кола знайомств». Передаючи клубок ниток, вони називали свої імена та ділилися очікуваннями від зустрічі. Так утворилося умовне «мереживо» спільноти - просте, але промовисте нагадування про зв’язок і взаємопідтримку, що одразу налаштувало на щире спілкування.
Гостями «Жіночої вітальні» стали місцеві майстрині, які присвятили себе збереженню й популяризації українського мистецтва. Центральною частиною заходу став відкритий діалог із ними.
Про витонченість і глибину петриківського розпису розповіла Ганна Мельничук. Вона поділилася власним творчим шляхом, згадала зустрічі, що надихнули її, а також історії створення окремих робіт. Особливу увагу присутніх привернули приклади декорування незвичних предметів - зокрема фортепіано, оздобленого елементами петриківського розпису. Окремо майстриня зупинилася на символіці квітів і значенні кольорів, що формують настрій і зміст кожної композиції.
Не менш цікавою стала розмова з Оксаною Муравецькою, яка представила свій творчий досвід і розповіла про захоплення писанкарством, вишивкою та іншими видами народного мистецтва. Вона поділилася знаннями про традиції створення писанок, особливості орнаментів і значення символів, закладених у візерунках. Йшлося не лише про техніку, а й про внутрішній стан - уважність, зосередженість і настрій, з якими народжується кожна робота.
Після виступів гостей зустріч природно перейшла у тепле, невимушене спілкування. До мистецької частини долучився вокальний ансамбль «Барви», подарувавши присутнім душевні пісні, сповнені щирості й світлого настрою. Їхній спів об’єднав залу - багато хто підспівував, підтримуючи атмосферу єдності та живого емоційного відгуку.
Особливо зворушливим став фінал зустрічі. До розмови долучилась Ірина Литвинова, мама загиблого захисника, почесного громадянина міста Покров Олександра Мостіпана. Вона звернулася до учасниць із теплими словами вдячності - за щирість цієї зустрічі, підтримку та можливість бути разом. Жінка поділилася особистими спогадами та прочитала власний вірш, написаний болючими роздумами. Ці слова звучали тихо, але проникливо, знаходячи відгук у кожному серці.
На знак пам’яті вона передала музею родинні реліквії - вишиванку сина, перешиту колись із вишиванки прадідуся, а також старовинні рушники з Вінниччини, звідки вона родом. Цей дар став не лише поповненням музейної колекції, а й символом неперервності поколінь, пам’яті та любові, що живе попри втрати.
Завершилася зустріч у щирому спілкуванні та спільних світлинах, які збережуть настрій цього дня.
«Жіноча вітальня» впевнено утверджується як простір, де поєднуються традиції і сучасність, досвід і нові ідеї. Це місце, де народжується діалог, зміцнюються зв’язки та формується спільнота, об’єднана творчістю, взаємною підтримкою і прагненням до розвитку.
Пресслужба міського голови.
