У День української жінки, коли ми з особливою вдячністю говоримо про силу, мудрість і незламність наших берегинь, - у Покрові народилася нова добра традиція. У світлиці Народного історико-краєзнавчого музею імені М. Занудька вперше відчинила двері «Жіноча вітальня» - простір, де тепло народжується з поглядів, а довіра - зі щирого слова.
Того дня музейна зала ніби дихала по-іншому. Тепле світло ламп ковзало по вишитих рушниках, зупинялося на старовинних скринях і глиняному посуді, торкалося речей, що пам’ятають голоси наших пращурів. У цих стінах, серед давніх народних ужитків, особливо відчувалася спадкоємність традиції - невидима нитка, що поєднує покоління українських жінок. Лагідна мелодія у виконанні Наталі Дев’ятко м’яко огорнула присутніх, задавши зустрічі спокійний, щемкий і водночас світлий настрій.
У «Жіночій вітальні» зібралися представниці різного віку й професій - освітянки, працівниці культури, представниці громадських ініціатив і соціальної сфери, жінки з управлінським досвідом та творчі особистості. У кожної - своя історія, свій досвід, своя дорога. Та всіх об’єднувало спільне - любов до рідного міста.
Ведуча заходу, директор музею Тетяна Подольчак, наголосила: «Жіноча вітальня» - це не просто клуб, а затишний простір підтримки, натхнення й єднання. Символічно, що він народжується саме в день, коли ми вшановуємо українську жінку - ту, яка вміє бути ніжною й сильною водночас, яка тримає на своїх плечах родину, громаду, країну.
Начальник відділу культури Надія Тарасенко підкреслила, що такі зустрічі особливо важливі сьогодні - адже вони дають змогу відчути плече поруч, народжувати нові ідеї та підтримувати одна одну добрим словом.
Особливого звучання вечору надали історії запрошених героїнь.
Першою до розмови запросили Наталію Горбенко. Багато років її життя було пов’язане з юридичною діяльністю, що вимагала відповідальності й виваженості. Та поряд із серйозними справами в її серці завжди жила творчість. Вона і стала для неї тихою гаванню - місцем, де думки впорядковуються, а душа знаходить спокій. Її розповідь про внутрішню рівновагу та гармонію між життєвим досвідом і мистецтвом звучала особливо проникливо. Представлені картини й речі, оздоблені бісером, вражали тонкістю роботи та терплячою любов’ю до краси. Міні-виставка її робіт стала свідченням того, що творчість здатна наповнювати душу світлом і дарувати відчуття гармонії.
Другою гостею стала Світлана Назарик - учителька й дружина священника. Її слова були тихими, але глибокими. Вона говорила про жіноче покликання - бути опорою, підтримкою, джерелом світла для дітей, родини, громади. Про силу слова, що може зцілити й надихнути. Про віру - не гучну, а щоденну, яка живе в конкретних вчинках і турботі. Невеличка притча, якою вона поділилася, стала делікатним нагадуванням - жінка здатна примножувати світло навіть там, де його бракує.
Глибокий відгук у серцях викликала розповідь Олени Козоброд – демобілізованої військовослужбовиці ЗСУ, а в минулому музичної керівниці, яка в складний для країни час стала на її захист. Її історія - про випробування, втрати, внутрішню боротьбу й повернення до цивільного життя з новими сенсами. Це шлях сили, гідності та відповідальності. Її життєва дорога викликає глибоку пошану й щире захоплення стійкістю та незламністю. Пісні у її виконанні звучали як відверта розмова - з болем, але й з надією. У кожній ноті відчувалася правда пережитого й віра в майбутнє.
Кожна історія знаходила свій відгук, торкаючись чогось особистого й важливого. Разом співали знайомі пісні - і в тих спільних голосах народжувалося відчуття єдності.
Атмосфера була щирою та теплою - такою, де не потрібно багато слів, бо головне читається в очах.
Фінальним акордом стало символічне «Коло єднання». Різні долі, різний досвід - але одне українське серце. Учасниці говорили про важливість підтримки, жіночу солідарність і потребу мати місце, де можна бути собою. Спільне фото на згадку зафіксувало цю мить - світлу, усміхнену, сповнену надії. Воно стало символом народження нової традиції.
Завершилась зустріч теплим чаюванням. За горнятком духмяного чаю гості смакували запашний пиріг, спечений дбайливими руками майстрині, керівниці Шолоховського будинку культури Тетяни Алілуєнко.
«Жіноча вітальня» лише починає свою історію. Нехай кожна наступна зустріч додає наснаги, віри в себе та відчуття плеча поруч - бо разом жінки здатні творити світло навіть у найскладніші часи.
Пресслужба міського голови.
