4 лютого Покров відзначає 90 років від дня народження Бориса Мозолевського - видатного археолога, поета, Почесного громадянина міста, людини, чиє ім’я стало символом глибокого зв’язку науки, культури й любові до своєї землі. Доля всесвітньо відомого вченого була тісно переплетена з Покровом, який він вважав своїм рідним містом, що подарувало незабутні зустрічі і відкриття усього його життя.

Золота скіфська пектораль, знайдена Борисом Миколайовичем у 1971 році в кургані Товста Могила, відкрила нову сторінку в осмисленні скіфської культури. Та сам Мозолевський бачив у ній не лише золото - він чув у ній голос землі, історії й людини.

Саме це глибоке відчуття зв’язку з минулим визначило характер заходів, присвячених ювілейній даті.

Кращі роки життя Бориса Миколайовича пройшли на Базавлуцьких горбах, серед людей, які посвятили археолога у Почесні громадяни і до сьогодні зберігають пам'ять про поета й науковця - великого серця й щирої душі.

З вдячністю і шаною представники влади, громадськість вшанували видатного науковця, поклали символічну пектораль з польових квітів до меморіальної дошки Борису Мозолевському на вулиці Центральній та квіти до пам'ятного знаку у центральному парку.

Простором пам’яті став Народний історико-краєзнавчий музей імені М.А. Занудька, де відбувся історичний екскурс «Золота Луна скіфського степу».

Через розповідь, образ і символ тут ожила постать Мозолевського - археолога, який умів відчувати глибинну пам’ять землі, і поета, який передавав її у слові. Музейна атмосфера дозволила відчути не лише масштаб відкриттів, а й внутрішній світ людини, що стояла за ними.

Директор музею Тетяна Подольчак, екскурсовод Юрій Мосійчук, педагог-організатор гімназії №4 Наталія Габітова, краєзнавець Альона Ковтун говорили про життєвий шлях Бориса Мозолевського, сповнений відданості Україні, своїй справі, болю і боротьби за відстоювання власних поглядів. Історик Людмила Карандєй розповідала про дослідження історичної спадщини Бориса Мозолевського, які надихнули на власні творчі доробки, котрі мали визнання на всеукраїнському рівні.

У музеї наголошували, що Борис Мозолевський ішов до своєї знахідки усе життя. Мріяв бути льотчиком, навіть закінчив Ейське авіаційне училище, потому був історико-філософський факультет Київського університету ім.Шевченка. Поет, редактор видання “Наукова думка”, позаштатний співробітник інституту археології й кочегар, він прийшов у професію вже тоді, коли інші були на піку діяльності, у 30 років. Через поетичне вольнодумство міг би й не залишитися у ній, хоча, саме прямолінійність погляду звела його з людьми, які відкрили дорогу до цілої епохи скіфоведення. Такими особистостями були засновник української скіфології Олексій Тереножкін, директор гірничо-збагачувального комбінату Григорій Середа, які вірили в успіх опального поета від археології, усіляко сприяючи йому в дослідженнях. Наперекір сумнівам колег, Борис Мозолевський вірив, що неперспективна Товста Могила ховає свої скарби. Незважаючи на негативні археологічні проби, стояв на своєму, доводячи, що “чує стукіт кінських копит”. Його переконання базувалися на глибоких знаннях та дослідженнях.

Ювелірний шедевр усіх часів було піднято 21 червня 1971 року, о 14 годині 30 хвилин. Унікальна знахідка круто змінить його життя, вививши з тривалої тіні, але це не могло вплинути на його людські якості.

Мозолевський став одним з авторитетніших дослідників великих скіфських курганів, захистив кандидатську, видав монографію. Серйозно займаючись проблемою етногеографії Скіфії, паралельно проводив польові дослідження. У 90-х розпочав розкопки Соколової Могили. Дослідження тривало два роки. А роками пізніше, у 93-му, після виснажливої хвороби, життя Бориса Мозолевського замкне своє коло, через 20 років після Товстої Могили...

Він залишив світу велике надбання, яке продовжується у його поетичній та археологічній спадщині. Почесний громадянин, назавжди тут, у місті золотої Пекторалі, бо живе у пам'яті людей.

Про це зазначали у музеї. Василь Теренін, Віктор Латишев, які особисто знали Бориса Мозолевського, розповідали про науковця, що до останнього подиху залишався справжнім патріотом рідної землі. У музеї лунала пісня, яка супроводжувала археолога протягом усього його життя – «Ой, чий то кінь стоїть», у виконанні Анастасії Бойко-Костіної, викладача школи мистецтв «Арт-мюзік».

Пам’ятну дату широко відзначили заклади культури Покрова. Публічна бібліотека та її філії підготували цикл - від виставок-портретів «Борис Мозолевський: археолог, який відкрив Україну світові», «Відкривач пекторалі», «Дослідник скіфського степу» до презентації книжкової виставки «Співець українського степу» й вечора поезії, де звучали його рядки - щирі, степові, філософські.

Музичну й літературну палітру доповнили тематичні години у Покровській музичній школі «Домінанта» та школі мистецтв «Арт-мюзік». Тут образ Мозолевського розкривався через музику, слово й настрій - як «скіфський дух» і як спів поета степу.

Особливо теплою стала зустріч-спогад «Людина-легенда» у клубі селища Перевізькі Хутори. Розповідь ветерана, старожила селища Івана Лісового, який особисто співпрацював із Борисом Мозолевським, додала живих інтонацій і людської близькості до портрета вченого. Тут же відбулася художня майстерня «Золото скіфів», що поєднала історію й творчість.

У Шолоховському сільському будинку культури відбулася година пам’яті «Скіфський цар - Борис Мозолевський», яка стала ще одним щирим виявом пошани до постаті археолога й поета.

Борису Мозолевському присвятили зустріч у територіальному центрі. Про видатного науковця говорили у закладах освіти.

Години пам’яті, історичні розповіді, поетичні читання та мистецькі зустрічі, що проходили у різних куточках громади, склали єдину мозаїку - гідну й живу.

Борис Мозолевський залишив по собі більше, ніж археологічне золото. Він залишив приклад служіння землі, історії та культурі. І допоки Покров згадує його ім’я - його голос і далі звучить крізь час.

Пресслужба міського голови.