52 роки тому на початку грудня місто облетіла звістка про відкриття музею. Тоді, у 1967-му, першим відвідувачам було представлено експонати з історії краю, розміщені у двох невеликих кімнатах, зібрані ентузіастом та засновником великої справи – Миколою Андрійовичем Занудьком.

З того часу минуло півстоліття, розширено музейні зали, збільшено експозиції, а день, коли духовна скарбниця відкрила свої двері – залишається визначальним. Цій даті – людині, що все своє життя зберігала історичну пам’ять, музейники присвятили зустріч, запросивши до розмови колег і друзів М.А.Занудька, слухачів університету третього віку терцентру.

Микола Андрійович прожив коротке життя – усього 68 років, але встиг залишити по собі величезну спадщину і лише світлі спогади, наголошували музейники. Він приїхав до нашого міста у 1956 році, позаду була війна, про яку нагадували вісім медалей та орден Червоної Зірки. Журналіста, редактора виробничої багатотиражки «За марганець», його цікавила історія міста, краю, минуле, пов’язане з видобутком марганцевої руди та зародженням професії гірника. Свої перші експонати він привозив з прилеглих селищ, де зустрічався з людьми та записував спогади очевидців. Так починалася музейна справа - з віднайденого фото, подарованого рушника, глечика чи дореволюційного примірника газети. Він жив цим, захоплюючи та переконуючи інших у необхідності відкриття міського музею.

Ця подія сталася у 1967-му, містянам представили перші експонати, а вже у 69-му музею було присвоєно звання «народного». Це була справа, до якої Микола Андрійович залучив численних ентузіастів, учорашніх фронтовиків, молодь, хто разом з ним поповнював осередок унікальними експонатами. Про це на зустрічі розповідав засновник та перший редактор міської газети «Козацька вежа» Микола Кажукало.

- Ми познайомилися з Миколою Андрійовичем теж завдяки музею. Я на той час працював головою профспілки АТЦ комбінату і він прийшов до цеху за допомогою у сприянні  новій справі. Згодом зустрілися з ним вже у редакції, куди приніс  нарис про людину праці. Микола Андрійович запропонував вчитися за фахом журналіста, дав направлення, ми з ним пропрацювали аж до 1991 року.  Це була людина щира, яка по-батьківськи вчила журналістській справі. Любив свою мову, свій край, його душа була тут, у музеї, тут він проріс своїм корінням.

За доволі короткий час заклад вже дивував справжніми артефактами  селянського побуту, зібраними експонатами часів козацтва та Другої світової. Микола Занудько особисто їздив до центральних архівів, брав участь у археологічних розкопках, аби збагатити музей новими свідченнями колишньої доби, при цьому працював директором закладу на громадських засадах.

- Пам’ятаємо, як він на своєму старенькому «Москвичі» збирав експонати селами, розмовляв з людьми, - згадують ветерани комбінату Іван Лісовий та Леонід Чепінський, - дуже добра людина була, відкрита, проста. Музей для нього багато значив, він віддавася йому, розумів, що без закладу місто мертве, бо музей – то історія – пам'ять.

Микола Андрійович залучав до співпраці виняткових людей, які створювали самобутні речі – на десятиліття. Один з таких Микола Вакула с Грушівки, який виготовив чучела птахів і тварин діарами « Фауна й флора». За кожним експонатом стоять покровчани, хто допомагав розбудовувати музей і про кого писав Микола Андрійович у своїх монографіях.

М.А.Занудька не стало 21 квітня 1991 року, він народився і його ховали в один і той же день – 22 квітня…До останнього дня він працював, був сповнений ідей та задумів. У 1997 році музею присвоїли ім’я цієї унікальної людини, що залишила по собі найцінніше – пам'ять.

Про це говорили директор музею Тетяна Подольчак  та екскурсовод Людмила Карандєй, розповідаючи про життєву долю Миколи Занудька і про ту величезну спадщину, яку він залишив по собі. Про експонати й експозиції, зібрані під його початком і про справу, яку продовжують послідовники краєзнавця.

- Музей залишається головною міською скарбницею, яка дихає історією, зберігає пам'ять про всіх, хто розбудовував місто, - підкреслювала Тетяна Подольчак, - Він живий, кожного дня до закладу приходять відвідувачі і це найкраща вдячність людям, які започатковували цю справу. Це надзвичайно важливо для нашого міського голови Олександра Шаповала, його команди, котрі всебічно підтримують заклад, сприяють його розвитку. За останні роки тут з’явилися сучасні технічні засоби, музей поповнюється експонатами, до нього приїздять екскурсії з усього нашого регіону. Він залишається центром культурного життя, де продовжує писатися історичний літопис Покрова.

Прес-служба міського голови.