11 квітня – дата, що є нагадуванням про одну з найжахливіших сторінок історії людства, про мільйони закатованих у таборах смерті Другої світової. 80 років тому, 11 квітня 1945 року, в’язні Бухенвальду підняли інтернаціональне повстання, табір було звільнено американськими військами. За 8 років тільки через Бухенвальд пройшло близько 250 тисяч людей, майже 50 тисяч з яких загинули. Під час війни на території Німеччини та окупованих нею країн діяло більше 14 тисяч концтаборів. За різними оцінками через «фабрики смерті» пройшло до 20 мільйонів людей з 30 країн світу, з яких загинуло більше 11 мільйонів. Тільки в Україні діяло  2 концтабори, 100 виправно-трудових таборів і таборів примусової праці, 304 гетто, 23 пересильні табори, 66 гестапівських тюрм, 242 табори для військовополонених.

Міжнародний день визволення в'язнів нацистських концтаборів є свідченням злодіянь, символом мужності й нескореності полонених. Сьогодні представники влади, містяни вшанували пам'ять загиблих, всіх, хто пройшов пеклом концтаборів.

Для Покрова він відгукується болем про трагедію, яку пережило місто під час окупації краю. Під час Другої світової на території міста, у селищі Рудник, діяв один з військово-польових концентраційних таборів. Понад дві тисячі закатованих полонених, серед яких і мирні мешканці, поховані у братській могилі селища Олександрівка. З 1520 наших земляків, примусово вивезених до Німеччини, додому повернулося лише 760.

Зі спогадів  полоненого Василя Глущенка, колишній клуб Рудника, переобладнаний у барак, нагадував могильник. В’язні вмирали від тортур, голоду і хвороб. Знесилені люди не могли підвестися з нар, щури відгризали кінцівки пальців. Коли чули гавкіт собак й постріли, знали, що наступного дня з табору будуть вивозити вбитих. Щодня похоронна команда з числа ув’язнених везла тіла загиблих до братської могили.

Ці свідчення зберігаються у міському народному історико-краєзнавчому музеї ім.М.Занудька, як і болючі спогади Петра Гопенка, Марії Шмигаль, Никифора Жукова, кому дивом вдалося залишитися живими.

У постійнодіючій експозиції фото людей, які пережили жах таборів: Павла Алєйнікова, Володимира Шепотько,  Миколи Повстяного – в’язнів Маутхаузена, Дахау. І ще десятка наших земляків, які пройшли концентраційні табори, були вивезені на примусові роботи до трудових таборів. Музей зберігає кожне свідчення, яке лунає вироком і не має терміну давнини. Як наголошують фахівці, святий обов’язок — зберегти і передати пам’ять молодому поколінню про мільйони безневинно загиблих у нацистських концтаборах, гетто, тюрмах, інших місцях примусового тримання.

Сьогодні, 11 квітня, у музеї говорили про цю скорботну сторінку Другої світової. Тематичні заходи пройшли  у закладах культури й освіти у пам'ять про тих, хто пройшов крізь пекло концтаборів. Кого – не забуто.

Пресслужба міського голови.