Дев’ятого травня світ відзначає 76 річницю Перемоги над фашизмом у Другій Світовій. Цю епохальну подію створили десятки і сотні епізодів війни, кожен з яких наближав загальну Перемогу.

Одним з таких історичних моментів стало звільнення території, де сьогодні розташоване наше місто. У лютому 1944-го року  в кровопролитній боротьбі за села і невеликі шахтарські поселення вирішувалася доля Нікопольсько-Криворізької наступальної операції. Від результатів боїв за Шолохове, Олександрівку, так звану “Новостройку”, село Шевченкове, Перевізькі Хутори та інші населені пункти гірницького краю залежало дуже багато. В першу чергу, оточення і завдання колосальних втрат численним німецьким дивізіям з фактичною ліквідацією Нікопольского плацдарму вермахту. І найголовніше — тут вирішувалася доля марганцю, стратегічної сировини, від якої багато в чому залежав результат війни.

Наше місто навіки увійшло в долі та біографії своїх визволителів. Тож напередодні річниці Великої Перемоги, ми хочемо нагадати про легендарні з'єднання, які навіки увічнені в історіографії Покрова.

Головну роль у звільнені рудника ім. Орджонікідзе відіграла 8 гвардійська армія. Такі частини, як 57 гвардійська стрілецька дивізія, 82-га гвардійська стрілецька дивізія, 4-й гвардійський механізований корпус, 17-а Повітряна армія, 306 штурмова авіаційна дивізія, 414-й окремий саперний батальйон, 244 стрілецька дивізія, 288-й винищувальний протитанковий батальйон, 19-а артилерійська бригада РГК.

Легендарна 8 гвардійська

Легендарна армія під командуванням генерала Василя Чуйкова розпочала свій бойовий шлях зі Сталінграду. За роки війни вона пройшла з боями землями України, Польщі, Німеччини. Її бійці брали участь в Ізюм-Барвінківській та Донбаській стратегічній наступальних операціях, Нікопольсько-Криворізькій операції, розгромі фашистський військ на Правобережній Україні. Воїни 8-ї гвардійської армії відіграли одну з головних ролей під час боїв на Магнушевському плацдармі, що дозволило успішно форсувати рубіж ріки Вісла. Вони відзначилися в тріумфальній Вісло-Одерській операції, одними з перших вийшовши до кордонів Третього Рейху. І врешті-решт, саме бійці 8-ї гвардійської під час Берлінської стратегічної операції поставили переможну крапку у боротьбі з коричневою чумою фашизму. Багато з них залишили свій автограф на стінах Рейхстагу.

                                                                                     Генерал Василь Чуйков

Тисячі воїнів армії були нагороджені орденами та медалями. Чимало з них здійснили подвиги саме під час боїв за звільнення нашої місцевості.

У боях за звільнення міста відразу трьох представників було удостоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно). Це командир роти Іван Шатохін,  командир взводу Микола Зонов і рядовий Олексій Клімашкін. Вулиці нашого міста носять їхні імена, через покоління зберігаючи пам'ять про героїв.

Територію нинішнього Покрова звільняли сотні солдат, серед них  командир 57-ї стрілецької дивізії генерал-лейтенант Андрій Павлович Карнов, Герой Радянського союзу командир взводу старший лейтенант Іван Миколайович Пеня, повний кавалер ордена Слави командир гармати Нестор Григорович Мосін, санінструктори дивізії Герой Радянського Союзу Марія Шкарлетова і орденоносець старшина Анастасія Оліференко.

Наші земляки - прославлений льотчик Павло Гура, розвідник Роман Судольський. Під час бойових вилетів проводив свій літак над рідним селищем Шолохове й Двічі Герой Радянського Союзу Павло Таран.

Багато воїнів, які брали участь у звільнені нашого краю, в післявоєнні роки приїжджали до міста, аби вклонитися могилам своїх побратимів. Вони переконувалися, що тут живуть люди, які пам'ятають і шанують подвиг визволителів.  Серед них був і легендарний артилерист Іван Дмитрович Ванічкін. Почесне звання Героя Радянського Союзу він отримав саме за бої 2 лютого 1944 року під селом Шевченкове (розташовувалося на місці колишнього Шевченківського кар'єру). Тоді відважний воїн підбив 2 німецькі самоходки.

Теплі спогади про місто назавжди залишилися й у танкіста  36-ї бригади Аркадія Прокопченка, який 19-річним хлопцем першим увірвався до нього на своєму танку. Архіви зберегли для нас безцінні спогади очевидців. Ось як згадує ті буремні дні Геннадій Обатуров, начальник штабу 13-ї танкової бригади:

“За уточненим командуванням завданням корпус повернув на схід в першій половині дня 3-го лютого. 13-а гвардійська танкова бригада оволоділа північною частиною Олександрівки, вибивши з неї частини 3-ї стрілецької дивізії. 15-а гвардійська механізована бригада до цього часу звільнила Шолохове, а 36-а гвардійська — район північніше. Саме з цього моменту розпочалися бої за звільнення району Орджонікідзе”.

Ветеран детально розповідав про епізоди жорстоких боїв за райони нинішнього Покрова, наголошуючи на їх безкомпромісному характері:

“Атаку бригада почала о 15-й годині і лише до 20.00 підійшла на 500 метрів до Перевізьких Хуторів. І тут розпочалася контратака численної піхоти противника. Протягом години їх відбулося аж 3. Наприклад, 3-й мотострілецький батальйон був атакований понад 600 фашистами.  Так розпочалися жорстокі бої, які залишилися особливою віхою в історії корпусу і які продовжувалися до 10 лютого”.

Зі спогадів Геннадія Обатурова:

“13-та бригада в ніч на 6 лютого атакувала противника в Соцгороді й після короткого бою оволоділа ним, відкинувши гітлерівців на південний-схід. Як із під землі з'являються жінки і діти, зі сльозами обнімаючи нас, вони кричали “Наші прийшли! Це наші!”.

6-го лютого.... Корпус відновив атаки на Перевізькі Хутори, а 13-та бригада витримала атаку полку гітлерівців і утримала Соцгород. Відзначилися, як і в попередні дні, медики. Санінструктор 1-го батальйону старшина К.Т.Ганжа виніс з під вогню 26 поранених.

На ранок 7-го лютого було лише 0,2 боєкомплекту. Це 10-11 снарядів на танк, 30-40 патронів на автомат чи карабін і 60 на кулемет. А в рядах стрілецьких батальйонів залишилося по 20-40 чоловік”.

Ці бої залишилися у житті  солдат і у їхній долі.  Вже після закінчення війни дехто з ветеранів 8-ї гвардійської переїхав до міста, яке вони звільняли від фашистів. Вони розбудовували Покров, за який боролися у 44-му, вкладали у його розвиток свою працю і душу. Серед них кавалер орденів Червоної зірки та Вітчизняної війни Андрій Андрійович Єрін. Учасник найжорстокіших боїв Другої Світової, він розписався на стінах Рейхстагу, а після війни працював у Богданівському рудоуправлінні.

Свою долю знайшов у нашому місті і офіцер-артилерист Сергій Іванович Тонколітко.

Ветеран  залишив унікальні спогади про бої за звільнення території сучасного Покрова.

“Моя батарея розмістилася в одному з ярів неподалік передової, яка проходила від річки Солона вздовж села Богданівка, Крутенького до станції Чортомлик. Нервуючи, я бігав від гармати до гармати. Снарядів було обмаль, а транспорт з боєприпасами десь затримався. Та воно і зрозуміло, коні ледве тягнули вози, потопаючи у багнюці. На виручку артилеристам прийшло населення навколишніх сіл Ульянівки, Миронівки. Старі, жінки та діти брали по 1-2 снаряди і по коліна в багнюці  повільно йшли до передової”, — описував він допомогу місцевих жителів.

В тих боях командир взводу першої артилерійської батареї 128-го артилерійського полку проявив величезну особисту мужність. Він також став свідком масового героїзму наших солдатів і офіцерів.

“Слід за батарейниками підбіг зв'язковий командира полку:

“Товариш лейтенант, рота Зонова звільнила Богданівку. Прикрийте їх”, — з ходу випалив він.

В цей момент зі сторони селища Рудник з'явилися ворожі танки, які рухалися на позиції. Я відразу побачив, як зі Свинарівської балки один за одним виповзають залізні гроби з павучою свастикою. Ворог все підкидував свіжі сили. За танками в кілька рядів йшла піхота...

І знову застогнала земля, полетіли вверх смерчі землі разом зі шматками металу. Це вступила в бій наша 31-а танкова бригада. Німецьке угруповання тріщало по швах і розвалювалося. Кільце Нікопольського плацдарму ставало все вужче і вужче”, — згадував ветеран.

Особливим моментом в історії міста, який свідчив про безмежну шану до героїчного покоління ветеранів, стало рішення міської ради на честь 50-річчя з дня визволення Покрова присвоїти звання “Почесний громадянин міста” 18 ветеранам, воїнам-визволителям.

Серед них солдати 57-ї гвардійської Новобузької, орденів Суворова та Богдана Хмельницького стрілецької дивізії Герой Радянського Союзу Іван Дмитрович Ванічкін, гвардії підполковник у відставці Іван Дмитрович Голубін, рядовий Федір Прохорович Васько, колишній командир батальйону Микола Володимирович Спесівцев, кавалер трьох орденів Слави Павло Петрович Нєнєжин.

Ветерани 4-го гвардійського Сталінградського Червонопрапорного орденів Суворова та Кутузова механізованого корпусу командир танку Т-34 36-ї механізованої бригади Василь Дмитрович Васильєв, командир 14-ї гвардійської механізованої бригади Нікодим Олексійович Нікітін, генерал армії у відставці Геннадій Іванович Обатуров, ветеран 14-ї механізованої бригади Павло Петрович Китаєв, колишній командир інженерно-саперної роти Михайло Ілліч Пекло, ветеран 15-ї механізованої бригади Микола Тимофійович Зубченко, ветерани корпусу Аркадій Микитович Прокопченко і Борис Євсійович Колесніков, колишній заступник командира корпусу Григорій Робертович Прагін.

Почесне звання також присвоїли ветеранам 321-82-ї гвардійської Запорізької Червонопрапорної ордена Богдана Хмельницького стрілецької дивізії гвардії старшині Олександру Івановичу Плєхову, секретарю ради ветеранів дивізії Василю Романовичу Горохову. А також ветеранам 305-306-ї Нижньодніпровської, Червонопрапорної ордена Суворова штурмової авіадивізії 17-ї повітряної армії Івану Івановичу Павліщеву та гвардії підполковнику Івану Івановичу Дмитренку.

Це були солдати з різних регіонів колишнього СРСР, кров, яку вони пролили, навіки поєднала їх з цією землею. Достатньо згадати, яких великих втрат зазнала в цих боях 8-а гвардійська армія. У братській могилі селища Перевізькі Хутори поховано 605 солдат, селища Рудник — 528, Гірницького — 229, Хмельницького — 97, Чкалово — 70, Катериновки — 147, Кірово — 104,  Ново-Софіївки — 41, Шолохове — 134, Миронівки — 14, Лошкарівки — 159, Шевченкове — 159, Менделеївка — 118, Павлопілля — 128.

Наш земляк Сергій Тонколітко написав з цього приводу такі рядки:

“Рудник ім. Орджонікідзе і гірницькі селища були повністю і назавжди звільнені від німецько-фашистських окупантів. Але ця перемога далася нелегко, ціною сотень життів і великої крові. Багато солдатів, сержантів і офіцерів залишилися лежати в українській землі. Вони не пошкодували свого життя заради Батьківщини, в ім'я перемоги над ворогом. Вони залишалися в серцях однополчан, жива пам'ять про їх ратні подвиги, про мужність бойових товаришів, які віддали своє життя за свободу і щастя Батьківщини. Про це щоденно і щогодинно нагадують  пам'ятники і обеліски. І будуть вони нагадувати людям про війну сотні й тисячі років”.

Тарас Шевченко.

Прес-служба міського голови.