Він ніби за легендою осідлав у своєму житті трьох коней – дитинство, юність, зрілість і лише старості взяти під упряж Сергію Костецькому - не судилося…Людина, яка розкривала через об’єктив своєї камери лише світлу сторону життя, залишив по собі тільки світлу пам’ять, яка воскресає художника, про кого неможливо говорити у минулому часі.

Сотні фотокарток, які сьогодні ми передивляємося знову і знову, розуміючи, наскільки неповторним був почерк Сергія Костецького – сонячного фотомитця, про якого скажуть: «Чим добріша душа, тим складніша доля.»
Його доля була позначена Афганом, військовим конфліктом, названим політиками чужою війною. Для учорашнього випускника п’ятої школи, училища, вона стала особистим болем. Вихований на героїці Другої Світової, розповідях діда-фронтовика, Сергій повернувся з Афганістану командиром танку, з виконаним солдатським обов’язком і спогадами, котрі приходили вночі обличчями загиблих товаришів. Він жив за себе і за свого найкращого друга Валерія Чабана, якого у «чорному тюльпані» віз останньою дорогою додому, даючи слово повернутися з пекла, знайти у собі сили іти далі.
Можливо, саме тому закінчив Криворізький педагогічний університет, обравши найгуманнішу професію, котра не монтувалася зі словом – «війна». Його зброєю став фотоапарат, що фіксував лише щасливі миттєвості і найвищий прояв краси – дитячі усмішки. І навіть коли життя повернуло до Чкаловської збагачувальної фабрики ПАТ «ОГЗК», де пропрацював понад 20 років, він залишався вчителем, незмінним вожатим табору «Чайка».
Афганістан Сергій Костецький зробив символом пам’яті, створивши, єдиний у своєму роді, музей особливого призначення, розташований в одній з кімнат його квартири. Сюди приходили містяни, аби побачити ті події очима простого солдата. Тут вівся літопис і фестивалю афганської пісні «Перевал», у витоків якого, а також міської ради ветеранів Афганістану, стояв Сергій Володимирович. Афіші, листи, диски з піснями, серед яких авторські – Костецького. Він не пропустив жодної пісенної зустрічі з побратимами, пізніше розповідаючи про справжнє солдатське братерство учасникам молодіжного перевалу, поповнюючи матеріалами експозиції міського музею, до ради якого входив багато років поспіль.
Кожна вагома подія супроводжувалася фотозвітом, на який чекали покровчани, заходячи до соціальних сторінок Сергія Володимировича. Він щедро ділився власними роботами, розсилаючи городянам зафіксовані миті щастя на міських святах, зловлені на вулицях Покрова і, звичайно ж, біля фонтану. Місто змінювало пори року у роботах Сергія Костецького, він показував його самобутність, складаючи мапу з тихих вуличок, мальовничих дворів і сотень облич земляків, ведучи свій путівник сьогоденню.

Його останній запис було зроблено 6 лютого, обірвавшись на злеті життя…І саме 15 лютого, у День вшанування учасників бойових дій на території інших держав, на який так чекав Сергій Володимирович, настане дев’ятий день, як його немає з нами…
Та залишається пам’ять і доки вона жива, доти у строю солдат миру, який кожним пройденим днем, кожною своєю фотографією стверджував, - «Щастя – поруч, треба лише вміти бачити його!»
Прес-служба міського голови.