14 грудня – день, коли Українська держава вшановує учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Це день мужніх та самовідданих людей, які ціною власного життя прийняли доленосний виклик, аби захистити не тільки Україну, але й усе людство.
Цю дату обрано не випадково, саме цього дня, 35 років року тому, відбулася здача в експлуатацію об’єкту «Укриття» – саркофагу, котрий забезпечив зберігання радіоактивних відходів на аварійному четвертому реакторі Чорнобильської АЕС. Зруйнований реактор перестав бути джерелом радіоактивного забруднення навколишнього середовища. Цього дня було поставлено умовну крапку в боротьбі з чорнобильським лихом.
Історія Чорнобиля – це не лише історичні факти, які призвели до найбільшої катастрофи в атомній енергетиці. Передусім це історії ліквідаторів, історії героїв свого часу. Життєві шляхи покровчан теж перетнулися з трагедією, яка сколихнула світ. 615 городян були призвані на ліквідацію аварії ЧАЕС.
Серед них - полковник у відставці Олександр Яриш.
До зони Чорнобильського лиха Олександр Васильович потрапив за службовим обов'язком. Будучи військовослужбовцем, за радянських часів його фахова діяльність була пов’язана, як він говорить, - з будівництвом та атомом. Виконували накази під грифом "секретно", тож об’єкти та самі накази не розголошувались. На ЧАЕС виконувати завдання з ліквідації наслідків аварії стало першочерговою задачею підрозділів під його командуванням на той час. На першому плані були роботи з заливки бетону. Одночасно з будівництвом виконували великий обсяг робіт з розчищення та дезактивації території навколо об'єкта, у підпорядкуванні було 2 взводи дозиметристів.
Умови були незвичними. Напружений безперервний цілодобовий режим день у день без вихідних днів. Наявність високого фону радіації на робочих місцях вимагала суворого дотримання режиму робіт. Дозиметрична служба здійснювала контроль опромінення всіх працюючих. Люди робили безперервно, швидко міняючись, бо так само швидко отримували свою допустиму радіоактивну “дозу”. Спецодяг при підвищеному забрудненні радіаційним пилом доводилось змінювати багато разів на добу, адже дуже швидко “мирний” атом переходив дозволену межу.
Чорнобильська катастрофа згуртувала людей на виконання найскладніших завдань. Вони працювали самовіддано, викладаючись на повну і вдень, і вночі, не рахуючись ні з часом, ні з власним здоров’ям.
Так, ціною неймовірних зусиль десятків тисяч ліквідаторів, за рекордно короткий термін, 206 днів і ночей, із червня по листопад 1986 року було побудовано об’єкт «Укриття». Це перша захисна споруда, яка дозволила пом’якшити згубний вплив “мирного” атома, що вийшов з-під контролю.
Нині вже побудовано ще один купол, який отримав назву «Конфайнмент». Новий об'єкт є сталевою конструкцією з розміром підстави 260 м на 165 м і висотою 110 м, вагою 36,2 тисячі тонн, під якою розміщені старий саркофаг та допоміжні споруди.
Саме у цей, найбільш напружений період часу, з червня по грудень 1986, довелось перебувати у Чорнобилі Олександру Васильовичу. Одразу після служби у небезпечній зоні потрапив на лікування до 6-ї клінічної лікарні Москви. Так, проблеми зі здоров’ям, що почалися від того періоду, не відпускають і до сьогодні, ще й доводиться боротися з викликами нових. Через хвороби, отримані у зв’язку перебуванням на ЧАЕС, має статус інвалідності ІІ групи.
Однак, ще були службові відрядження до Чорнобиля - у 1988, яке теж тривали декілька місяців.
Згадує, що коли вперше потрапив до Чорнобильської зони, на початку літа 1986, сприймати наслідки катастрофи було дуже важко морально.
Бачити навкруги покинуті селища й міста, спустошені двори та вулиці, де ще нещодавно вирувало життя та бігала малеча, досить непросто. Як і на власні очі бачити там неймовірної краси та розміру фрукти, які їсти категорично заборонялося, адже вони були радіоактивно забруднені.
- І досі таких гарних та великих яблук ніде не зустрічав! - ділиться співбесідник. - Споглядаєш на спустошені населені пункти, і розумієш, що за цим ховається неймовірна кількість життєвих доль, спокій яких порушила трагедія. Жителі міст і сіл, які вірили, що відселення - тимчасове, в підсумку - ніколи не повернулись до власних домівок. «Мирний атом» за лічені секунди змінив життя, перетворивши частину чудового українського Полісся на зону відчуження.
За період служби у Чорнобильській АЕС Олександр Яриш отримав високу нагороду - Медаль “За отличие в воинской службе” та безліч подяк й похвальних листів.
- Після звільнення з служби, певний час родиною мешкали у Жовтих Водах, - продовжує розповідь Олександр Васильович. - Там займався власною справою. Моє ім’я, разом з іншими учасниками ліквідації ЧАЕС Жовтих Вод, на знак щирої поваги городян до своїх земляків, викарбувано на пам’ятній стелі міста.
А близько десяти років тому, вирішив повернутися до місцини, де народився і виріс. Нині родиною мешкають на Руднику. Поряд живе родина сина. Улюблені онуки дарують неймовірну радість та позитив. З радістю ділиться, що середній онук Лев навчається в 7 класі і робить вдалі кроки у спорті, а найстарша онука Олександра пішла стопами дідуся, - майбутній військовослужбовець, зараз навчається. Найменшого онучка Володимира дідусь вже пестить найбільше.
Особистою відрадою для Олександра Васильовича є рибалка. Усамітнення біля міських водоймищ приносить неймовірне задоволення та заспокоює. На жаль, здоров’я не дозволяє вести дуже активний спосіб життя. Перенесений декілька років тому інсульт ще дається взнаки. Проте не падає духом, бадьорий та життєрадісний, впевнений, що все буде добре. Наразі активний член міської громадської організації “Союз Чорнобиль Україна”. Говорить, що на відміну від міста, де жив раніше, в Покрові міська влада приділяє увагу ліквідаторам. І така турбота дуже цінна й необхідна!
Цього року перетнули 35-ті роковини від дня катастрофи планетарного масштабу. 26 квітня 1986 року – день, що назавжди змінив ставлення до використання мирного атома, змінив долі тисяч людей.
Чорнобильська аварія стала для нас уроком, за який заплачено надзвичайно дорогу ціну.
Прес-служба міського голови.