Волонтерка із Запоріжжя створила і розвиває власну птахоферму, а розширити їй бізнес допоміг Український ветеранський фонд Мінветеранів. На розвиток власної справи підприємиця отримала від держави 250 тисяч гривень.
У 2015 році Юлія Матвієнко пішла на фронт, аби поруч із чоловіком боронити Україну. Тоді у неї вже було двоє дітей, але вона не змогла стояти осторонь. Спочатку приїжджала в зону бойових дій як волонтер, а потім вирішила стати до лав військових.
До мирного життя Захисниця-снайперка повернулася лише через п’ять років. Створити ферму було їхньою з чоловіком мрією, аби робити щось разом, як було на війні. Так, завагітнівши двійнею та повернувшись до цивільного життя, Захисниця почала будувати першу ферму у себе на подвір’ї. Крім курей на власній птахофермі утримувалися гуси, перепілки, качки. Крім того, ветеранка продовжувала волонтерити та допомогала своїм побратимам із працевлаштуванням. 
“Ми починали з кількох десятків курей. Потім якось знайомі, в яких я закуповувала корми сказали: “В нас там ферма покинута стоїть, може ви купите?”. І ми погодилися" , –  розповідає Юлія Матвієнко.
На останні кошти придбала господарство. Разом із чоловіком і дітьми поступово відновлювала будівлі і налагоджувала бізнес. 
“Спершу я придбала промисловий інкубатор, де вилупилось 1000 курчат. Можливості утримувати пташенят тоді не було, тому більшість продали. Покупцями були переважно знайомі та сусіди”, – поділилась досвідом фермерка.
До того ж, заняття власним фермерством це дуже гарна психологічна реабілітація, впевнена жінка. 
"З курчатами розмовляєш, за ними доглядаєш і вони не дають тобі розслабитися. Це живі істоти й щоб не сталося, яка б не була погода, яка б не була депресія чи що, вони тебе піднімають. Це така дуже гарна психологічна реабілітація. Я не знаю кращої. Якось до нас подзвонили наші друзі, і кажуть, от у нас там ПТСР, нам погано. Кажу їм – хлопці, та приїжджайте до нас, є ферма, я вам дам вила, там землі 40 соток не пахано, зранку от почистив, потім накорми. Яка там пост-травма, ти забуваєш про все", – розповідає вона. 
Тоді в родинній фермі ветеранського подружжя було вже майже чотири сотні малих курчат та дві сотні вже підрослих бройлерів. В амбітних цілях – розширення господарства і створення власного торговельного бренду. 
Втім, плани подружжя змінило повномасштабне російське вторгнення. Ветеранка не в силах була залишатися осторонь – разом із чоловіком знову стали на захист рідної землі, а дітей відправили на захід країни.
"Ми вдвох в окопі і чоловік каже: "Ти розумієш, якщо зараз однією міною вб’є і матір і батька, давай щось вирішувати". І я поїхала до дітей, згодом повернулися з ними в Запоріжжя і ми потроху почали відновлювати ферму", – розповідає ветеранка. 
Звісно потрібні кошти на це і не малі. Юлія Матвієнко дізналася про програми фінансової підтримки ветеранського підприємництва від Українського ветеранського фонду Мінветеранів. Для економіста за освітою та з досвідом їй не було труднощів скласти бізнес план та подати документи до УВФ на участь у конкурсі. До того ж, фахівці Фонду надавати всі необхідні консультації та допомогу для бажаючих.  
Відтак, ветеранка отримала грант у 250 тисяч гривень для розвитку власної ферми, де зараз є близько 2000 курей. На одержані грантові кошти, жінка придбала обладнання для створення лінії гранулювання. Його Юлія має отримати найближчим часом та планує налагодити виробництво гранул.
“Це комплекс, в який зерно засипаєш і воно само переїжджає в змішувач, звідти воно теж переїжджає в гранулятор і гранули висипаються у ящик. Тому не потрібно ходити з ящиками чи відрами. А взагалі хочемо перетворити нашу ферму у підприємство замкнутого циклу – від виробництва кормів до м'ясної продукції. Мені дуже приємно, що я можу дати можливість купляти справжнє м’ясо, яке я виростила, і я знаю, чим я годувала. Мене більше цікавить все ж таки якість. Тому тут не в кількості, а все ж таки питання в якості", – каже Юлія Матвієнко.
Ветеранка впевнена, що кожен, хто повертається з фронту і проходить нелегкий шлях адаптації до мирного життя, має спробувати себе у створенні власної справи.  
“Ми, хто пройшли через війну, не боїмося цього. Ми довели, що ми сильні і вистоїмо будь-що. Тому я закликаю вірити в себе, вірити в своїх, підтримувати один одного. І я хочу бачити ветеранів в дії – не треба стояти на місці, як ви важко не було. Навчатися, розвиватися, спробувати різні напрями, а головне - рухатись тільки вперед”, – наголошує українська Захисниця.
Український ветеранський фонд