Двадцять років на службі цивільного захисту України і 170-т з виникнення пожежної охорони Дніпропетровщини. Справа порятунку, незмінної варти людського спокою залишається — з людьми: непідвладною часові, вітрам змін. Її шлях до сьогодення прокладено багатовіковою історією, від кінних екіпажів, до сучасних пожежних патрулів.

…Історія виникнення пожежної команди Покрова сягає своїм корінням у далекі дореволюційні часи й тісно пов’язана з першими вогнеборцями Нікопольщини, котрі й проклали шлях сучасним приборкувачам стихії. Сьогодні непросто визначити відправну точку, точну дату офіційного створення пожежної охорони. Історичною віхою вважають указ Олександра Першого 1803 року, за яким у столиці імперії, а згодом і в усіх губернських містах, починається формування спеціальних пожежних команд. А вже у 1832 році з’явився «Будівельний статут» і «Пожежний статут» – перші нормативні документи, що намагались розв’язати проблему боротьби з вогнем профілактичними заходами. Незважаючи на доволі прогресивні кроки у цьому напрямку, хвилі пожеж все-одно не вщухали, що підштовхнуло до появи автономних пожежних частин, котрі обслуговували окремі господарчі та промислові об’єкти.
Так у 1862 році, за клопотанням міського товариства Нікополя, було створено осередок вогнеборців. За деякими даними, наявністю власної пожежної частини міг похвалитися і місцевий завод з виготовлення сільгоспінвентарю братів Каршевських. Приборкувачі стихії мали власний статут з прописаними обов’язками. Їх робочий день починався о п’ятій ранку і тривав 15 годин, після підйому пожежники ставали на молитву, чистили коней, давали їм корм, прибирали приміщення, територію перед депо. Після сніданку, о сьомій ранку, розпочиналися стройові заняття, проводились господарчі роботи. Окрім цього несли постову службу на каланчі, біля воріт, на конюшні. Що ж до підготовки, то прийоми гасіння засвоювались вже на практиці. Рівень фаховості оцінювався за швидкістю виїзду команди, тому брандмайстри, з метою тренування, влаштовували навчальні тривоги. Цікаво, що за вікову історію організаційна постановка справи не зазнала суттєвих змін.
Оскільки на території району знаходилось 12 шахт, об’єднаних у три рудні, то пожежна дружина обслуговували і ці об’єкти. Можна сміливо припустити, що саме з цього моменту почалася історія пожежної охорони Покрова. Перші ж офіційні відомості про наявність міської служби, датовані 1930-м, роком створення пожежного депо у районі шахт селища Рудник. Збереглися навіть прізвища начальників караулів: Зозуля, Кузьменко, Савченко.
Наскільки непросто складались будні героїв можна зромуміти з віднайденого фото. На озброєнні зображених вогнеборців заводу імені Леніна був лише кінно-бочковий хід, а обслуговувати наприкінці 20-х років минулого століття доводилось велике підприємство, де працювало понад тисячу робітників, що випускали продукцію, яка направлялась на великі будівництва першої п’ятирічки. Це фото є показовим, несе не лише подих революційного часу, а й відображає типову пожежну частину. Протягом десятиріч шкіряні піджаки змінювались на перший спецодяг, лише облаштування не зазнавало суттєвих змін, пожежники могли тільки мріяти про технічне переозброєння, що дозволяло б швидко, та за найменших втрат, долати стихію в умовах спекотного степового клімату.
У архівах збереглися записи, що у 1941 році у розпорядженні Богданівської пожежної охорони Рудника було два кіннодіжних ходи з бочкою на 400 літрів та два ручних пожежних насоси. За вимогою суворого часу частина зазнала структурних змін, до неї було приєднано сторожову охорону, весь особовий склад у кількості 32 чоловік переведено на казармене положення. Усі тяготи служби, ускладнені окупацією, лягли на жіночі плечі, після загальної мобілізації жінка-вогнеборець стала сумною ознакою лихоліття. Суворих пожежних видавала хіба що тендітна постать. На жаль, не збереглося імен героїнь, до нас дійшло лише одне – начальника караулу Ольги Шеремет та їхнього відчайдушного керівника – Долгополова, котрий, очоливши жіночу команду, зміг зберегти основні засади справи у страшні воєнні часи.
Тільки у 44-му вогнеборці отримали справжній скарб – автомобіль «Форд». Ця новина – провісниця нового мирного часу не могла затьмарити наявної проблеми відсутності кваліфікованих кадрів. Головні надії покладалися на фронтовиків, що, демобілізувавшись, нарешті змінять слабку половину людства на важливому посту. Незважаючи на відсутність досвіду, знань, колишні солдати, які перевдягали шинель на трудовий спецодяг, відкривали для себе нову передову, тільки тепер вести боротьбу доводилося з іншим нещадним ворогом – вогнем. Стихія, мов найсуворіший екзаменатор, висувала завдання, не даючи права на помилку. Одним з приборкувачів, на очах якого пожежна частина поступово виростала з дореволюційного стану, був лейтенант запасу Іван Шуліка, колишній начальник ППЧ № 4, що понад двадцять років обіймав важливу посаду, Іван Ілліч пам’ятає радість солдат-пожежних тільки-но створеної четвертої професійної частини, які у 1946 році приймали автомобіль ЗІС з ємкістю для води на один метр кубічний. Кіннодіжний хід назавжди пішов у небуття. Переживаючи численні реорганізаційні зміни, що поступово наближали частину до сучасної установи, ветерани-пожежники згадували ті примітивні прилади гасіння, роботу, яка через застаріле обладнання нагадувала щохвилинне балансування між життям та смертю, дивувались стрімкому розвитку справи, появі самостійних пожежних загонів на всіх провідних підприємствах міста.
Сьогодні вже не так просто віднайти свідків епохальних подій, тільки архівні документи та історичні фото здатні відновити безперервний ланцюжок еволюційного перетворення пожежної справи. Але пам’ять про всіх героїв жива, простих трудівників, керівників різних часів, що робить їх внесок неоціненним. В цьому легко переконатись, варто поговорити з начальником міського відділу Володимиром Стовбою.
І якби можна було перегорнути сторінку історії назад, показати пожежникам минувшини їхніх наступників, вони були б здивовані не стільки науковим прогресом, скільки масштабами техногенних катастроф, наслідки яких успішно долають вогнеборці. А також кількістю термінових викликів міських пожежних, високим показником врятованих людських життів, віковим традиціям, що продовжують жити у міському відділі МНС, де бережуть власну історію, по крупицях збирають нові факти зародження й розвитку важливої справи – великої справи порятунку людей.
Прес-служба міського голови.