Свято одного з головних національних символів об'єднало містян у онлайн-флешмобі. З повагою до вишиванки, до своєї історії, покровчани виставляли світлини у мережу, одягнувши сорочки з національними візерунками. Цілий цикл тематичних онлайн-заходів присвятили вишиванці заклади культури, серед яких виставка автентичних сорочок просто неба з колекції міського музею.

Її називають українським космосом, закодованим посланням та душею роду — вишиванку — найвищій витвір народного мистецтва. Вона пов'язує минуле з сучасністю, залишаючись головним оберегом.

Тож і День вишиванки — особливе свято, яке залишається з нами незалежно від обставин. Покровчани не могли обминути його увагою, підхопили оголошений онлайн-флешмоб.

Працівники підприємств та організацій прийшли на роботу вбраними у сорочки та виставляли численні фото до мережі.

Музичний онлайн-марафон присвятили вишиванці творчі осередки, до них долучилися бібліотеки та освітяни.

Кольорами національної вишивки містяни прикрашали сторінки соціальних мереж у знак великої пошани. Що означають сплетіння хрестиків у червоно-чорному, розповідали у музеї.

Заклад представив покровчанам виставку унікальних експонатів, котра розгорнулася просто неба з окремою фотозоною. Тут вишиванки й рушники, самобутні картини, більшість зібрана ще Миколою Занудьком. Сорочки з традиційним для нашого краю орнаментом — ажурними мережками. За словами музейників Дніпропетровщина славилася розмаїттям візерунків, геометричними та рослинними, які і сьогодні дивують дослідників.

Справжньою перлиною експозиції є родинні рушники сім'ї Савош. Музею їх передала мешканка Апостолівського району, яка віднайшла цей скарб у скрині на горищі. На жаль, невідомою залишається історія цього роду, але саме рушники стали її літописом. Працівники музею припускають, що вишивалися вони на весілля та народження дитини.

На одному вказано дату, 1860 рік, вишито й ім'я — Євдокія Савош і побажання, а можливо, благословіння - “Щирою рукою рушник вишивала і щастя у Бога для себе прохала.” На ньому родове дерево й засіяне поле, що символізувало продовження роду у дітях. Хата і пташки повернуті одна до одної — на любов, щастя та добро. Поряд квіти й лебеді. Тонке домотканне полотно відтінює красу хрестика, який рівними стібками вишивала майстриня.

• Це закодована історія окремої родини. Історія жінки, що вишивала рушник на щастя. Бо у горі були інші сюжети — звірі відвернуті один від одного, порожнє поле, - розповідають директор музею Тетяна Подольчак та екскурсовод Людмила Карандєй, - його вишито червоним. Як стверджують науковці, червоний колір символізував не тільки любов, а кров, а чорний — землю.

Сто років тому жила Євдокія, а її історію продовжують зберігати рушники з дивовижною вишивкою хрестиком. Їх можна розглядати годинами і відчувати тепло, бо в цей візерунок була вкладена душа, позитив думок і велике прагнення до щастя. В цьому феномен української вишивки — у багатогранності і, в той же час, особистих речах, котрі зберігалися у серці. Вона — особлива, рідна й свята, вона — Наша!

Прес-служба міського голови.