Двадцять друге червня — священна дата, у календарі вона визначена Днем скорботи за мільйонами загиблих у Другій світовій. Саме 22 червня опозиційне ЗМІ поставило під сумнів існування солдатського поховання у селищі Олександрівка.
Нагадаємо, поховання невідомих солдат-визволителів було впорядковане після тривалого забуття та відкрите цьогоріч у День Перемоги. Майже п’ять років тому Петро Проценко разом зі старожилами Олександрівки звернулися до міського голови Олександра Шаповала з проханням відновити історичну справедливість. Майже п’ять років тривали пошуки у державних архівах, співпраця з пошуковцями, результатом якої стали віднайдені 77 неувічнених солдат, чиї імена є у списках загиблих, але їх не було на граніті меморіалів. У 75 річницю Перемоги в Олександрівці було встановлено меморіал загиблим визволителям. Тоді опозиційне ЗМІ проігнорувало цю подію, сьогодні вони звинувачують причетних до справи людей у фальсифікації.
Тільки факти
Головним аргументом початку пошуків стали свідчення очевидців, передані до обласного центру з охорони історико-культурних цінностей, серед опитаних були 93-річна Ганна Козуб, Володимир Темченко, Віра Питайло, Микола Саржан та інші. Люди розповідали як наприкінці 40-х переносили останки солдат до кладовища, ховали у неглибоких ямах. Говорили про дерев’яні обеліски, які були зняті у 1970 році. Свідчили, що через роки дехто намагався ховати рідних на місці ледь помітних пагорбів і натикався на людські останки.
Пошуки велися у архівах регіону й області, але інформація щодо перепоховання, офіційної реєстрації могил була відсутня. За коментарями науковців, це було зумовлено багатьма факторами. До початку 70-х більшість розрізнених солдатських поховань були місцем первинного захоронення і часто не стояли на обліку. Їх знаходили у полях та садках, кладовищах та господах. За часів укрупнення поховань, перенесення окремих могил до єдиного захоронення, частими були випадки формалізму. Коли могили, фактично, залишалися не перенесеними, втративши статус військового захоронення.
Згідно існуючого законодавства заборонено проводити розкопки на території діючих кладовищ, тож фахівці обласного центру з охорони історико-культурних цінностей робили висновки згідно історико-архівних та натурних досліджень. Вони виїжджали на місце поховання й особисто оглядали могили. Паралельно велася робота пошуковцями історико-пошукової організації “Пошук-Дніпро”, які віднайшли неувічнених солдат.
Фахівці обласного центру з охорони історико-культурних цінностей проводять обстеження могил
Спираючись на результати досліджень, свідчення очевидців, науковці наголошували на збереженні та охороні поховання, на проведенні благоустрою зі встановленням меморіальної дошки, яка має відображати час та обставини загибелі воїнів. Окремо, на прилеглій до могил території, встановити меморіальну дошку з іменами неувічнених солдат, які загинули, визволяючи територію Покрова.
Таке рішення підтримали і депутати, проголосувавши за впорядкування солдатського поховання. Однак, журналіст опозиційного ЗМІ, який є депутатом міськради, голосування проігнорував, не з’явившись на засідання.
Обвинувачення проти пам’яті
Депутат, якому була відома історія Олександрівського поховання і який у 2016 році розміщав на сторінках свого видання публікацію прес-служби міського голови щодо початку пошуків, щоправда, привласнив її авторство, поставив під сумнів саме існування могил 22 червня 2020 року. Не дочекавшись офіційної відповіді на власний запит, оприлюднив статтю та відеорозповідь мешканця Олександрівки Миколи Саржана, який стверджує, що могили були перенесені у 1967 році і що меморіал встановлено на місці, де вже немає поховання. Матеріал було подано під неоднозначною назвою: “Забытые или нет. О братских могилах, народной памяти и пиаре на костях».
Ми зустрічалися з Миколою Андрійовичем Саржаном у 2016 році, коли він разом з іншими свідками говорив про поховання. Зустрілися знову.
- Миколо Андрійовичу, ми вже зустрічалися з вами, хотілося б, щоб ви знову розповіли про могили?
- Так, ви приходили до мене. Мені тоді було сім років, я бігав на кладовище, пам’ятаю шість могил, на яких були встановлені дерев’яні обеліски та таблички з написом “Невідомий солдат”. Пам’ятаю як військові впорядковували могили, фарбували ці пам’ятники.
- Чотири роки тому ви нам не розповідали про перепоховання, не могли б зараз розповісти детально? Чи були ви присутнім при цій події?
- Ні, я тоді не мешкав у місті, мені розповідала моя мати, що солдат на лафетах переносили до Рудника, з почестями, салютом перепоховали. Там, де встановлено маленький обеліск.
- Тобто перепоховали не у загальній братській могилі?
- Ні. Неподалік. Де встановлено кам’яну плиту.
- Ваші сусіди розповідали, що на місці поховання вже у 90-х та 2000-х знаходили людські рештки?
- Все може бути. Я ж пам’ятаю лише шість могил, хто знає, скільки їх було насправді.
- Ви говорите про перепоховання, у якому це було році і як тоді виглядало це місце?
- У 1967. Тут не було ям, були пагорби, а обеліски ще довго стояли поруч.
- Миколо Андрійовичу, що ви можете сказати за обеліск, встановлений вже у 2020 році?
- Хороша справа, це дуже правильно, що знайшли солдат і увічнили їх.
Післямова
Ми вдячні Миколі Андрійовичу за інтерв’ю. На жаль, жоден з опитаних нами мешканців Олександрівки не підтверджує його слова про перепоховання у 1967 році - про перепоховання взагалі. Як наголошує чоловік, останки солдат були захоронені до місця, де встановлено обеліск землякам партизанам і підпільникам. Ця меморіальна плита розташована на Руднику, але в цьому місці немає поховання.
Ми можемо припустити, що поруч з солдатськими могилами була і могила героїв-партизан. Саме в Олександрівці знаходиться поховання закатованих військовополонених, разом з ними під час окупації страчували і членів підпілля, яке діяло у нашій місцевості. Можливо саме про цей трагічний епізод говорить Микола Андрійович Саржан.
Прикро визнавати, що одіозне ЗМІ зманіпулювало свідченнями літньої людини, використавши його у своїй брудній грі. Що вони знецінюють пошукову роботу десятка людей, якими рухала ідея увічнення та вшанування солдат-визволителів. Хто роками зберігав пам’ять і допомагав у пошуках не заради винагород, з великої поваги до загиблих солдат.
Оцінку ж цій роботі дали люди, які приносять квіти до обеліску, за яким доглядали, яке оберігали стільки років. У них немає сумнівів чи вагань, бо вони знають правду про Олександрівське поховання та відкрито говорять про це. Їхні слова чотири роки тому зрушили справу з мертвої точки і продовжують лунати головними свідченнями.
Олег Темченко:
-Наша родина все життя живе поряд з кладовищем і цими могилами. Моя мати, Раїса Андріївна, доглядала за могилами й розповідала, що тут поховані солдати. Вона з тридцятого року народження, а до Олександрівки приїхала у 40-х. Свого часу тут стояли дерев’яні обеліски, потім просто були пагорби, ніхто ніколи їх не переносив і нічого з ними не робив. У 2012 році тут хотіли поховати людину, почали копати і натрапили на людські кістки, особисто я тоді викликав міліцію та дільничного.
Ніна Сторчеус:
-Мені вже 92 -й рік на моїх очах німці закатованих військовополонених у яму скидали. Після звільнення селища ми вбитих наших хлопців по полях збирали. Вантажили на підводи й везли, а німців залишали в окопах. Ця могила з 44 року, ніхто її не переносив, нічого з нею не робили. Колись були пам’ятнички, а потім і вони зникли. Тільки в цьому році встановили тут монумент.
Галина та Володимир Білі:
-Ми виросли в Олександрівці, тут все наше дитинство пройшло. Бігали дітьми на кладовище й бачили ці могилки. Бабуся розповідала, що тут поховані радянські солдати, тож старі люди з повагою ставилися до цього місця. До 70-х тут ще стояли обеліски, потім розсипалися. Знаємо, що хтось хотів поховати тут своїх рідних і натрапили на кістки, планшет чи папку, злякалися, більше таких випадків не було. Так ці могилки і стояли, ніхто їх не переносив. Добре, що зараз тут є монумент.
Віра Питайло та її донька, Ольга Савенко:
- Переїхали сюди з Шолохового у 1947 році, солдатські могили вже були. Моя донька добре їх пам’ятає і я. Люди туди квіти приносили , навіть коли обелісків вже не було, все-одно знали, що тут солдати поховані. Скільки часу минуло, а люди пам’ятають та шанують.
Оксана Сізова.
Прес-служба міського голови.
Петро Проценко та Ганна Козуб
Фахівці обласного центру з охорони історико-культурних цінностей вносять дані поховання
Такими могили були
Тепер тут меморіал
Меморіал у селищі Рудник, куди за словами Миколи Саржана перенесли останки солдат